Page 35 - 4641

Основою екологічної оцінки довкілля є система показ-
ників, що складається з двох груп: стану відхилення від фоно-
вого стану природного середовища та екологічності техноло-
гічних процесів. Базою для побудови системи показників є
гранично допустимі концентрації (ГДК), гранично допустимі
викиди (ГДВ), тимчасово узгоджені викиди (ТУВ) і орієнтов-
но нешкідливі рівні впливу (ОНРВ) забруднюючих речовин.
Ці нормативи та норми регламентують якість навколишнього
середовища і мають велике значення в організації охорони
природи.
Важливою умовою нормування вмісту речовин, що за-
бруднюють природне середовище, є екологічна диференціація
нормативів ГДК шкідливих речовин в залежності від фізико-
географічних, геоекологічних властивостей певної місцевості.
Ці поняття, їх кількісні значення визначають нормативні до-
кументи - державні стандарти (ДСТ), санітарні норми і прави-
ла (СНіП), будівельні норми і правила (БудНіП), інструкції
міністерств. Систему екологічних стандартів поділяють на си-
стему основних і допоміжних стандартів.
Основні – встановлюють вимоги, які відносяться до па-
раметрів якості природних об’єктів в цілому.
1) ГДК (гранично допустимі концентрації) шкідливих
впливів встановлюють порогову величину пилового, газового,
теплового, радіоактивного та шумового забруднення навко-
лишнього природного середовища зі шкідливими для здоров’я
людини, рослинного та тваринного світу домішками, викида-
ми та відходами виробничих чи господарських процесів.
а) ГДК – максимальна кількість шкідливих речовин в
одиниці об’єму чи маси водного, повітряного чи грунтового
середовища, яка практично не впливає на здоров’я людини (в
Україні близько 100 ГДК). Вони затверджені держстандартом
мінекобезпеки.
б) ГДН (гранично допустимі навантаження) це граничні
значення господарського або рекреаційного навантаження на

35