Page 210 - 4631

Найбільшим недоліком схеми транспортування на плаву є
те, що треба обмежувати рух морського транспорту, а погодити

тимчасову зупинку судноплавства або зміну його напрямів з
судноплавними компаніями, більшість з яких є іноземними,
практично неможливо. Найдоцільніше застосовувати такий

спосіб, коли морська платформа розміщена на невеликій віддалі
від берега.
Схема придонного буксирування передбачає доставляння

трубопроводу в придонному положенні до місця укладання. Для
цього крім модулів плавучості до трубопроводу також кріплять
додаткові привантажувальні елементи – ланцюги, які
примушують трубопровід занурюватись майже до дна. Однак

коли ланцюги торкаються дна їх вага зменшується і уже модулі
плавучості підтримують трубопровід на заданій віддалі від дна.
Трубопровід знаходиться в стані нульової плавучості і може

транспортуватись буксирами невеликої потужності на віддалі 1-2
м від дна моря. Коли трубопровід доставлено до місця укладання,
модулі плавучості від’єднуються, в результаті чого трубопровід
опускається на дно.

Придонне буксирування трубопроводів не створює
перешкод для судноплавства та дозволяє транспортувати ділянки
трубопроводу в несприятливих погодних умовах.

У разі буксирування на однаковій віддалі від поверхні і дна
моря треба менше модулів плавучості. Глибина занурення і
форма трубопроводу регулюється швидкістю руху буксира. Коли

буксир зупиняється, трубопровід занурюється на дно самостійно.
Донне буксирування здебільшого виконується, якщо дно
м’яке і рівне і тільки на мілководді. Трубопровід занурюють на

дно (або спеціально затоплюють при додатній плавучості) і
волоком буксирують дном.
Доставлені до місця укладання довгомірні ділянки
трубопроводу зварюють з попередньо піднятим з дна кінцем уже

укладеного трубопроводу на плавучих платформах, суднах
оснащених кранами, лебідками, монтажними пристроями. Такі
плавзасоби дозволяють піднімати, зварювати кінці ділянки

трубопроводу і занурювати їх на морське дно (рисунок 1.149).

208