Page 40 - 4626

Д 1 , Y Д
t B , П В
g 1 , Y Д

G , t 0 Y 0

X 0

R , X R

Рисунок 5.10 – До визначення температури верху і низу колони
о
Попередньо вибирають температуру верху колони, наприклад 30 С. При
вибраній температурі і заданому тиску верху колони П В (2,5 МПа) знаходять за
графіком значення констант фазової рівноваги для кожного з компонентів К і.

Сумують значення Σ(У і/К і) = 1. Оскільки Σ(У і/К і) ≠ 1, то вибирають іншу
о
температуру верху колони (60 С). За цієї температури і заданому тиску
’
знаходять константи фазової рівноваги для кожного компоненту (К і ). Оскільки і
в другому випадку сума Σ(У і/К і) ≠ 1, то будують графік залежності температури
від суми У і/К і (t = f (  У / К )).
і
і
Оскільки ∑(У і/К і) повинна бути рівна 1, то з цього значення проводять
горизонталь до перетину з лінією 1-2 і отримують дійсне значення температури
верху колони (рис. 5.11).

Yi/Ki

1,2
1

1,0

2
0,8

0,6
д
tв = 48 С

О 20 40 60 80 t, C
Рисунок 5.11 – До визначення температури верху колони

Температуру низу колони визначають методом послідовних наближень за
ізотермою рідкої фази, яка має вигляд
n
 X i  K i  1 , (5.27)
 i 1
де Х і – концентрація компоненту в залишку. При цьому вважають, що залишок у
низу колони перебуває за температури початку кипіння. Попередньо вибирають
температуру низу колони. При стабілізації бензину або конденсату вказують їхні
межі википання і температуру низу колони вибирають на 15 - 20 °С вищою за
середню температуру кипіння бензину або конденсату.

40