Page 98 - 4605

Діяльності центрального банку України присвячений значний науковий доробок
вітчизняних вчених. Зокрема, ця тематика висвітлена у працях таких вчених як:
О. Дзюблюк, В. Козюк, І. Лютий, В. Міщенко, А. Мороз, М. Савлук, А. Савченко,
В. Стельмах, С. Тігіпко, В. Ющенко та ін. Однак дослідженням еволюційного процесу
становлення Національного банку України у період проходження трансформаційних
процесів в економіці приділена незначна увага [1].
Сучасні центральні банки формувались в процесі фундаментальних змін
грошової системи – в період переходу від технологій платежів, побудованих на
товарних грошах, до технологій довірчих (паперових) грошей. Відповідальність за
платежі (на відміну від технологій розрахунків за допомогою товарних грошей) несе
третя сторона. Надійність боргових зобов’язань, а також якість платежів залежать від
фінансового становища і оперативності цієї третьої сторони. Тому система, яка
базується на довірчих грошах, потребує надійного гаранта, чиї зобов’язання усіма
приймаються і користуються загальною довірою. Саме цим пояснюється, чому після
ряду невдалих експериментів із некерованими приватними гарантами – банками – було
визнано, що роль безумовного кінцевого гаранта повинна бути у центрального банка,
який зобов’язаний виконувати цю важливу суспільну функцію. Таким чином,
центральні банки були створені, щоб гарантувати виконання фінансових зобов’язань,
які визнані всіма в економіці, і забезпечувати довіру до системи платежів на основі
паперових грошей, надаючи всім впевненість в її надійності і ефективності [6].
У "Словнику сучасної економіки" Макмілана центральний банк – «організація,
зобов'язана у першу чергу контролювати грошову і банківську системи країни поряд з
іншими функціями, що залежать від фінансової структури держави та інших факторів».
Використання поняття «організація» в означенні терміна «центральний банк» не зовсім
точне, адже, з одного боку, це банківська установа, оскільки їй притаманний
некомерційний характер діяльності, а з іншого – це керівний орган, який організує і
контролює роботу цілої банківської системи [9].
Р. Сухий юрисконсульт юридичного департаменту НБУ наводить такі фактори
незалежності центрального банку, що відповідають Статуту Європейської системи
центральних банків: інституціональна незалежність, особиста незалежність,
функціональна незалежність, фінансова незалежність [21].
Незалежність НБУ та розвиток банківської системи перебувають у прямій
залежності – недостатня незалежність Регулятора негативно позначиться на розвитку
банківського сектору. Як свідчить Центр соціально-економічних досліджень CASE
України, оцінюючи незалежність НБУ, значення індексу Цукермана встановили на
рівні 0,52. Таким чином, рівень незалежності НБУ становить лише 52% від ідеального
значення, основними причинами чого є значне законодавче регулювання Кабінету
Міністрів, яке не забезпечує належного рівня незалежності НБУ і не відповідає
стандартам ЄС. Постає необхідність дати дозвіл НБУ формувати резерви для покриття
ризиків його діяльності і лише після цього перераховувати решту його прибутків до
Державного бюджету України, з метою забезпечення фінансової та персональної
незалежності НБУ необхідно внести зміни і доповнення до ЗУ «Про НБУ».
Стосовно виконуваних центральним банком функцій, то в економічній
літературі немає узгодженої думки щодо їх кількості. Так, О. М. Петрук називає лише
чотири: емісія готівки та організація грошового обігу; банк банків; банк уряду;
реалізація грошово-кредитної політики [15]. Наведений перелік функції присутній у
працях всіх теоретиків банківської діяльності. Додатково М. П. Денисенко ще
виокремлює зовнішньоекономічну функцію [13]. До переліку функцій центрального
банку І. М. Савлук додає такі: зберігання централізованого золотовалютного запасу і

98