Page 10 - 4566

Більшість стандартів програмної інженерії історично
з'являються як стандарти IEEE, а з часом, після
випробування на практиці, вносяться як кандидати до
стандартів ISO/IEC.
Процедура затвердження стандартів ISO досить
складна. Існує кілька стадій проходження кандидата в
стандарт, для будь-якої з них передбачене розсилання
пропозицій на експертизу всім національним комітетам, збір
зауважень, їхня обробка і голосування для створення нової
версії тощо.
Ця процедура може тривати роками щодо офіційних
стандартів або стандартів де-юре. Бюрократизація процедури
призводить до того, що технічно доведені до кондиції
стандарти можуть з часом втратити свою значущість для
індустрії програмного забезпечення і відповідність
сучасному рівню технології.
Тим часом індустрія створює так звані "стандарти де-
факто", актуальні для індустрії програмних систем і масово
використовуються, незалежно від того, затверджені вони
компетентними плановими органами чи ні.
Терміном "стандарт де-факто" позначаються
специфікації на проект стандарту (або внутрішній стандарт),
які публікуються деяким консорціумом (групою установ, які
офіційно працюють для загальної мети стандартизації) або
фірмою, що дістали загальне схвалення від інших
розробників, і цей проект почав сприйматися як необхідний
сучасний напрям технології.
Наприклад, проектні вирішення консорціуму Object
Management Group (OMG) по управлінню транзакціями стали
стандартом де-факто і затверджені комітетом ISO, модель
UML фірми Rational Rose визначена як стандарт
моделювання артефактів програмної інженерії, мова JAVA -
претендент на стандарт, який активно використовується на
ринку тощо.

10