Page 65 - 4507

Курортно-рекреаційна архітектура Гуцульщини означеного періоду
відтворює характерні часу архітектурні стилістичні напрями, а також
змішування в різних варіантах модерністичних і традиційних тенденцій,
які часом важко виокремити для визначення певного стилю. У вітчизняному
архітектурознавстві курортна архітектура Гуцульщини міжвоєнного періоду є
малодослідженою. Спільні українсько-польські дослідження дають можливість
певною мірою окреслити її стилістичне розмаїття.
Існуючі та втрачені курортні (за первісним призначенням) будівлі на
теренах Делятина, Дори, Яремчого, Микуличина, Татарова, Ворохти
міжвоєнного періоду найперше репрезентують регіоналізм:
- у інтерпретованих формах традиційної гуцульської архітектури (перші
втілення «гуцульського стилю» – синоніму нового українського національного
стилю, виконані у 1900-х рр. у Львові І. Левинським, Т. Обмінським, О.
Лушпинським, Л. Левинським, Ф. Левицьким та ін.) [1, с. 35],
- у формах стилю «закопанського» (заснований Ст. Віткевичем у
Закопаному 1880-рр.),
- у рисах «способу закопанського» (новий галицький стиль, автором
концепції якого у 1899 р. був Е. Ковач),
- у рисах «гуцульсько-закопанської» архітектури (теорію
загальнонаціонального польсько-українського стилю на основі архітектури
народів Карпат розробляв у Львові К. Мокловський; перші приклади
зближення «гуцульського» і «закопанського» належать І. Левинському)
[3, 174 – 195; 1, с. 31].

Рисунок 1. Санаторій «Смерічка» (колишня вілла «Варшавянка») по вул. Д.
Галицького у смт. Ворохта. Фото 2013 р.

64