Page 148 - 4496

4.3 Завадостійке кодування

4.3.1 Коди з виявленням помилок
Особливість кодів, які виявляють помилки, полягає в
тому, що кодові комбінації які входять до складу цих кодів,
різняться кодовою відстанню, не меншою ніж d min=2.
Такі коди умовно можна поділити на дві групи: коди, в
яких використовуються всі комбінації, але до кожної з них за
обумовленим правилом додаються r перевірних елементів;
коди, утворені зменшенням кількості дозволених комбінацій.
До пертої групи кодів, що виявляють помилки, належать
коди з перевіркою на парність і непарність; код із простим
повторенням; інверсний та кореляційний коди; до другої —
код зі сталою вагою. Код з кількістю одиниць у комбінації
кратною трьом, може належати до першої або другої групи
кодів залежно від методики його побудови.
Коди з виявленням помилок найчастіше застосовують
тоді, коли можливе повторення операцій з обробки
повідомлень. Після виявлення помилки у поточному
повідомленні, операцію, що виконувалась з цим
повідомленням, повторюють стільки разів, скільки треба, щоб
або позбутися помилки, або зробити висновок про
неможливість її усунення.
Перевірка на парність
Цей найпростіший спосіб кодування двійкових
повідомлень полягає у підрахунку кількості 1 та у добавленні
ще одного двійкового символа так, щоб у всьому
повідомленні містилась парна кількість 1. На приймальному
кінці знову здійснюється підрахунок кількості 1, і непарна їх
кількість є ознакою появи принаймні однієї помилки.
Такий код здатний виявити тільки непарну кількість
помилок у повідомленні. Подвійні помилки таким кодом
виявлені бути не можуть. При цьому зрозуміло, що надійність
виявлення помилки тим більша, чим менша довжина
повідомлення.
Для підрахунку значення парності кількості 1 зручно
застосовувати додавання по модулю 2.
Практично кодування здійснюється таким чином: довге
двійкове повідомлення розбивають на блоки по n-1 символів у
кожному, в кожному блоці виконують додавання символів по
145