Page 47 - 4484

4.1 Історія розвитку технології гідророзриву

У світовій практиці нафтогазовидобутку гідророзрив
пласта (ГРП) займає чільнемісце серед методів інтенсифікації
припливу нафти та газу. Завдяки ГРП забезпечено зростання
видобувних запасів на 1,3 млрд.т нафти.
У Північній Америці у 2002 р., розроблено
модернізовану технологію ГРП для високопроникних
колекторів (Ікономайдес М. та ін., 2002). За наведеними
даними зараз у 85% газових і понад 60% нафтових свердловин
проводиться гідророзрив, тобто цей метод стає звичайним
методом завершення газових свердловин всіх типів
колекторів.
У Росії (КаневскаяР.Д., 1998) з 1985 р. організовані
спеціалізовані фірми, якіщорічно проводять тисячі ГРП. Для
багатьох об'єктів розробки гідророзрив став
необхідною частиною процесу нафтовидобутку. Гідророзрив
найефективніше застосовується тут у свердловинах з
низькопроникними колекторами. Доволі часто тільки із
застосуванням ГРП вдається досягти рентабельного рівня
дебетів свердловин. У Сибіру щорічно проводиться 500
свердловино-операцій.У структурі запасів нафтовидобутку в
Росії зараз більше 40% перебуває у низько проникних
колекторах і очікується їх зростання до 70%, тому велика
увага надається перспективі застосування ГРП.
У нафтогазовій промисловості України ефективно
застосовують дві принципово різні технології гідророзриву
пласта - звичайний гідророзрив і потужний гідророзрив -
(ПГРП).
Особливості технології звичайного ГРП такі, що її
реалізовували із застосуванням ньютонівських рідин (іноді
рідин з слабо вираженими неньютонівськими властивостями),
кварцового піску для закріплення тріщин, а процес проводили
3
з концентраціями піску в рідині до 100 кг/м . Закріплення
тріщин починалосьза критерієм збільшення коефіцієнта
приймальності свердловини у три – чотири
рази(МаксимовичГ. К., КузьмичевД.Н.). Допустимі тиски на
гирлі свердловин для застосовуваних насосних агрегатів не
перевищували 50 МПа. Для проектування процесу
46