Page 9 - 4431

підрозділи з НТІ у складі вищих навчальних закладів (ВНЗ) – відділ інтелектуальної
власності Херсонського Національного технічного університету, Вінницький ЦНТЕІ
Вінницького торгівельно-економічного інституту Київського Національного
торгівельно-економічного університету, Луганський ЦНТЕІ Луганського
Національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка, сектор НТІ
Кіровоградського Національного технічного університету та два інформаційні центри
недержавної форми власності: товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ)
“Одеський інноваційно-інформаційний центр “ІНВАЦ” та закрите акціонерне
товариство (ЗАТ) “Харківський ЦНТЕІ”. Практично всі центри беруть участь у
реалізації обласних науково-технічних та соціально-економічних програм та освоюють
нові напрямки інформаційно-аналітичної діяльності.
У ході здійснення купівлі-продажу інформаційної продукції повинні
гарантуватись охорона прав інтелектуальної власності, державної та комерційної
таємниці, законні права та інтереси власника і виробника інформаційної продукції і
послуг. Науково-технічна інформація у формі інформаційних продуктів і послуг, з
одного боку, завдяки наявності ціни виступає на ринку як товар, а з іншого боку,
виконує соціальну функцію, потрапляючи в бібліотечну мережу або в архівні служби.
При цьому на першому етапі, якщо інформаційні продукти пропонуються на ринок,
вони виступають як ринкова категорія. Типовим прикладом є підписка на наукові й
інформаційні видання. Потрапляючи на бібліотечні полиці (бібліотеки начебто
сплатили створення інформаційного продукту) або в архівні служби, інформація
починає виконувати соціальну функцію: під час бібліотечного обслуговування вона
надходить до кінцевого споживача найчастіше безкоштовно, при цьому передбачається,
що платник податків уже сплатив ці послуги. Однак, чим довше зберігається
інформація, тим її цінність може зростати (принцип не старіння інформації): видання
одержують статус “раритетних”, підбір інформації зі сховищ вимагає роботи
кваліфікованих фахівців тощо. Інформація знову отримує форму товару, але з іншою
вартістю і за інших умов її надання.
Таким чином, розглядаючи проблеми ринку наукової і технічної інформації,
насамперед його місткість, ми, як правило, виходимо зі стану першого етапу: ким і на
яких умовах може бути придбана інформація, що поставляється у формі інформаційних
продуктів і послуг. Згідно з Г. Коломійцем, місткість ринку наукової і технічної
інформації, тобто можливий обсяг поширення інформаційних продуктів і послуг при
системі комунікації, що склалася, рівності цін і якості, може оцінюватися з трьох
позицій:
 теоретична включає масу всіх споживачів, що можуть бути зацікавлені в
держанні інформаційних продуктів і послуг;
 потенційна обмежена числом можливих споживачів, що вимагають цього виду
інформації, але не в змозі з якоїсь причини її одержати;
 реальна включає тих споживачів, що використовують і можуть придбати
запропоновану інформацію в конкретний період.
Як правило, велика частина інформаційних продуктів і послуг використовується
обмеженою групою споживачів у конкретному секторі ринку. Основними споживачами
наукової і технічної інформації, що купують інформаційні продукти і послуги за
ринковими принципами (за гроші) є: науково-дослідні організації, бібліотеки, вузи та
університети.
Виходячи з цього, теоретичну місткість ринку наукової і технічної інформації
можна оцінювати за кількістю фахівців, зайнятих дослідженнями і розробками;
потенційну - за кількістю організацій, що здійснюють дослідження і розробку,
мережею навчальних закладів і великих бібліотек, що виконують функції
інформаційного обслуговування вчених і фахівців; реальна місткість цього сектора
9