Page 91 - 4335

нерегулярну моделі. Інформацію для регулярної моделі
одержують, як правило, автоматично, визначаючи
координати точок, розміщених на горизонталях плану в
випадках його дигіталізації, або з рівним кроком за
прямокутними осями, наприклад, фотограмметричної
моделі. В останньому випадку інформацію подають в
вигляді матриці, яка містить тільки висоти точок, чим
скорочується її об’єм. Далі, за цими даними шляхом
апроксимації знаходять рівняння апроксимуючої
поверхні, яка описує рельєф. В випадку набору
інформації за горизонталями, для відображення
рельєфу переважно далі формують сітку трикутників,
так звану тріангуляцію Делоне, чим спрощується процес
інтерполяції позначок у площині окремого трикутника.
Оскільки інтерполяція не враховує положення
структурних ліній рельєфу, то, для досягнення потрібної
точності, довжини сторін трикутників, чи крок
регулярної сітки вибирають від 5 до 20 мм у масштабі
створюваного плану, зменшуючи в горбистій і гірській
місцевості. Практикою встановлено, що для досягнення
задовільної точності апроксимації рельєфу в випадку
набору інформації про рельєф за регулярною сіткою
при крупно масштабному картографуванні у рівнинній
місцевості треба мати не менше ніж до 25-ти, в
горбистій – від 100 до 400 опорних точок на 1 га [1].
Пояснимо цю необхідність. Теоретично і
практично, якщо нам відомі висоти в двох сусідніх
точках регулярної сітки ( побудованої без врахування
положення структурних ліній рельєфу: ліній
водорозділу чи тальвегу), то рівноможливі три варіанти
дійсного положення земної поверхні між ними. І ніяка
аналітична залежність з 100% гарантією не дозволить
нам виявити з яким варіантом ми в цьому конкретному

84