Page 14 - 4294

По-друге, керівник ніколи не матиме реального авторитету, якщо буде будувати
службові стосунки за особистими симпатіями: особисті дружні стосунки керівника з
підлеглими не повинні переноситися у сферу ділову.
По-третє, високе службове становище подвоює необхідність поводитися завжди
коректно та тактовно, який настрій не був би у керівника.
По-четверте, керівник повинен бути стриманим в будь-якій ситуації та не боятися
визнавати свої помилки.
По-п’яте, треба чітко відмежовувати вимогливість і різкість. Важливо пам’ятати:
робити зауваження треба наодинці, а не в присутності інших співробітників.

Б) статтю Тетяни Гончарук “Українська інтеліґенція і російський фактор:
минуле і сьогодення”, виділіть ключові слова.

Освіченість в Україні існувала ще до великокняжих часів. І навіть у ХVІІІ ст.,
коли вже почалися гоніння на українську культуру, Україна ще зберігала потужний
освітньо-інтелектуальний потенціал – так у 1740-47рр. У Ніжинському полку на 202
поселення припадало 217 шкіл, у Любенському – на 247 поселень 172 школи; у
Чернігівському – на 229 поселень 154 школи; у Переяславському – на 174 поселення
119 шкіл; у Полтавському – на 61 поселення 98 шкіл; у Прилуцькому – на 102
поселення 69 шкіл; у Миргородському – на 84 поселення 37 шкіл.
У таких умовах формувалась і зростала українська інтеліґенція, що і зумовлювало
її особливості. Серед них – неелітарний характер освіти, що не прив’язувало
інтеліґенцію до певного стану. Через це сам термін “інтеліґенція” в Україні має виразно
поважний, шановний відтінок. В українській мові знаходимо різні слова, які пояснюють
шанованих людей. Наприклад, державний діяч, військовий провідник називався
“зверхник”, а письменник, учений – “достойник”.
Таким чином напередодні приєднання України до Московії у ХVІІІ ст. у нас
сформувалася впливова верства інтелектуалів, яких В. Липинський назвав одним
словом – “інтеліґенція”. До неї відносилися письменники, викладачі, мислителі та інші.
Вони й стали носіями українського національного духу.
Поняття інтеліґенції в сучасній науковій термінології містить у собі кілька
змістовних блоків: перший – пов’язаний з інтелектуальною діяльністю, другий – з
буттям певного соціального прошарку, що здатний до продукування ціннісно-
смислового універсуму культур.
У світовій філософії поняття інтеліґенції асоціюється насамперед з
інтелектуальною діяльністю і визначається рівнем освіти, професіоналізму,
компетенції.
На час приєднання України з її високим рівнем освіти і розвитку культури до
Москви, в останній, за свідченням російського академіка О. Пипіна, панували
“церковний фанатизм, ворожість до науки, впертий застій, моральне здичавіння і
затятість”. Зрозуміло, що за цих умов потужний культурний потік ринув на північ. У
Москві започатковується новітня література, біля джерел якої стояли українець
професор (свого часу ректор) Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович і
молдаванин А. Кантемір. У 1664 р. випускник Києво-Могилянської академії білорус
Симеон Полоцький засновує у Москві перший на московському терені вищий
навчальний заклад – Греко-латинську школу, реорганізовану у 1685 році професором
Київської академії Стефаном Яворським у Слов’яно-греко-латинську академію (перша
школа у Москві була заснована ще у 1649 році ченцем Києво-Печерської лаври
Єпифанієм Славенецьким).

В) статтю М. Харченко “Рейтингова оцінка перспектив нафтогазоносності
локальних структур акваторій Південного регіону”, виділіть ключові слова.

13