Page 209 - 4290

використовують для порівняння приведені тиски, віднесені до
деякої умовної поверхні. Частіше за все за таку умовну поверхню
приймають початкове положення ВНК. Для нафтових
свердловин приведені тиски розраховують за формулою:

(h  h )
p  P  ВНК ,н н н , (7.1)
н .пр н
100

де P – пластовий тиск у нафтовій свердловині, МПа;
н
h ВНК,н – абсолютна позначка поверхні початкового
водонафтового контакту, м;
h – абсолютна позначка точки вимірювання пластового
н
тиску в свердловині, м;
3
 – густина нафти, кг/м ;
н
Дані про пластовий тиск (приведений до ВНК) в окремих

свердловинах використовують для побудови карт пластових
тисків або, як їх частіше прийнято називати, карт ізобар. Карти
ізобар будують на певні дати. Для цього необхідно мати дані про

одночасні заміри пластових тисків у достатньо великій кількості
свердловин, розташованих по всій площі покладу. Під
одночасними в даному випадку маються на увазі заміри, зроблені

протягом однієї або декількох діб. Карти ізобар будують за
допомогою лінійної інтерполяції значень між свердловинами
(тобто так само, як, наприклад, структурні карти – методом
трикутника). За цими картами розраховують значення

середньозваженого пластового тиску в покладі загалом та
окремих крупних ділянках (зонах розробки).
Аналіз карти ізобар дає змогу оцінити величину пластового

тиску на ділянках покладу, де намічається буріння нових
свердловин (тим самим забезпечити нормальний режим буріння
цих свердловин).
Основне завдання вивчення карт ізобар – визначення

режиму роботи покладу, тобто зміни пластового тиску у зв’язку з
відбором рідини, газу, впливом на пласт, із врахуванням зміни
геологічних властивостей продуктивних пластів по площі

покладу.

202