Page 8 - 4262

Слід також відмітити, що в роботі Фокса дана відносна оцінка
електричного опору деяких сульфідних мінералів та окислів і
вказано на можливість використання застосованого ним
методу вимірювань для оцінювання ступеня збагаченості
рудних ділянок.
Розвиток телеграфного та телефонного зв’язку змусив
із середини ХІХ сторіччя почати широке систематичне
вивчення електричних процесів у земній корі.
Особливо виріс науковий і практичний інтерес до
електричних процесів у земній корі після потужної
електромагнітної бурі (1859 р.), відміченої усіма магнітними
обсерваторіями. Ця буря супроводжувалась інтенсивними
полярними сяйвами та земними електричними струмами, які
порушили роботу багатьох ліній зв’язку. Тоді поряд із
спостереженнями магнітного поля Землі в цілому ряді
обсерваторій світу (Париж, Берлін, Тортаза та ін.) були
організовані неперервні спостереження електричних струмів у
земній корі, які отримали назву електротелуричних струмів.
Геоелектрика як прикладна галузь геофізики
сформувалась на початку ХХ сторіччя. В 1903 році в Росії
вийшла монографія Є. І. Рагозіна „Про застосування
електрики до дослідження рудних покладів”. У цій монографії
вперше були сформульовані правильні уявлення про розподіл
електричних струмів у Землі. Проте описані в монографії
способи досліджень не отримали тоді практичного
застосування.
Практичний (промисловий) і науковий розвиток
геоелектрики як методу пошуку та розвідки почався з 1910 р.,
коли французький дослідник К. Шлюмберже розробив і
протягом 1910-1912 рр. запатентував основні методи опору:
вертикальне електричне зондування та електропрофілювання
на постійному струмі. Ці методи були успішно випробувані
К. Шлюмберже у Франції, Румунії, Канаді, США та інших
країнах.
В 1919-1922 рр. шведські вчені Лундберг і Зундберг
поклали початок методам електророзвідки змінними
струмами і, зокрема, методам, заснованим на спостереженні
еквіпотенціальних ліній електричного поля та напруженості
магнітного поля. Дещо пізніше в Америці був запропонований
метод індукції.

8