Page 14 - 4242
P. 14

глибиною зростає мінералізація вод. Основні компоненти мі-
                            нералізованих вод – хлориди і сульфати натрію, калію, каль-
                            цію,  магнію та  деяких  інших  елементів,  карбонати  лужних  і
                            бікарбонати лужних і лужноземельних елементів, часто сірко-
                            водень, вуглекислота, а також бром, йод, аміак та вуглеводне-
                                                                                      3
                            ві гази. Мінералізація коливається від декількох сот г/м  у прі-
                                                        3
                            сних водах до 250-300 кг/м  у насичених розсолах.
                                   За  сприятливих  умов  у  деяких  районах  утворились
                            скупчення вуглеводнів. Поклади вуглеводнів можна поділити
                            на чисто газові, газоконденсатні, газонафтові, нафтові і твер-
                            добітумні. В межах покладу вуглеводні розподіляються у від-
                            повідності із законом гравітації: легкі газоподібні компоненти
                            займають підвищені ділянки покладу, важчі рідкі вуглеводні –
                            понижені. Якщо в покладі присутня вода, то рідкі вуглеводні
                            займають  середнє  положення,  тобто  розташовані  над  водою.
                            У  районах  розташування  багатовіковомерзлих  порід  можуть
                            траплятися так звані газогідратні поклади, у яких природний
                            газ перебуває в твердому стані (у вигляді сполук з водою).
                                   Рідина або газ у порах порід перебуває під більшим або
                            меншим тиском. Цей тиск прийнято називати поровим. Тиск
                            рідини або газу в колекторах, тобто в породах, пори яких спо-
                            лучені одна з одною, називають пластовим. Пластовий (поро-
                            вий)  тиск  з  глибиною,  як  правило,  зростає.  Як  правило,  він
                            дорівнює статичному тиску стовпа прісної або помірно соле-
                            ної води висотою від розглядуваної точки до поверхні моря.
                                   Відношення пластового (порового) тиску до тиску сто-
                            впа прісної води, висотою від розглядуваної точки до денної
                            поверхні, називають коефіцієнтом аномальності.
                                                            Р
                                                     К     gz                         (1.1)
                                                              пл
                                                       а
                                                                пл
                                                            в
                                   де Р пл – пластовий тиск на глибині z пл, Па;
                                                                             3
                                    в – густина прісної води ( в = 1000 кг/м );
                                                                          2
                                   g – прискорення вільного падіння, м/с .
                                   Якщо величина коефіцієнт аномальності коливається в
                            межах  1К а1,1  то  пластовий  тиск  вважають  нормальним.
                            Якщо  К а>1,1,  то  пластовий  тиск  вважають  підвищеним  або
                            аномально високим, а при К а<1 – пониженим або аномально

                                                           13
   9   10   11   12   13   14   15   16   17   18   19