Page 8 - 4201

2 ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОЇ ГЕОЛОГІЇ

Історична геологія, як наука, виникла на межі XVIII-XIX століть, коли
почали застосовувати палеонтологічний метод досліджень. Перші міркування
про будову Землі відомі з висловлювань стародавніх грецьких і римських
філософів. У працях вчених Древнього Єгипту, Греції, Риму, Індії та Китаю

відображено багато геологічних спостережень, які в 1669 р. італійський вчений
Н. Стенон (датчанин за походженням) використав при геолого-історичних
побудовах. В основу цих побудов він поклав вивчення шарів осадових порід та
встановив, що верхній пласт є завжди молодшим за той, що залягає нижче.
Тобто, послідовність залягання пластів у розрізі відображає хронологію їх
утворення. Початкове нашарування порід відбувається у горизонтальній
площині, а їх нахил або вигин є результатом порушення у подальшому. В
середині XVIII ст. з'являються роботи А. Б’юффона i І. Канта, в яких
доводиться існування змін у розвитку світу та довгу геологічну історію
формування Землі.
Російський вчений М. Ломоносов (1711-1765 рр.) у своїх працях поділяє
геологічні процеси на зовнішні та внутрішні. Утворення гір та западин він
пов'язує з внутрішніми процесами. Також він висуває припущення що
коливальні рухи у розвитку земної кори є головними. Тобто, М. Ломоносов
пов’язав тектонічні рухи з геологічними процесами на поверхні Землі. Проте,
його дослідження випереджали час і не були сприйняті геологічною спільнотою
часів.
Наприкінці XVIII ст. накопичується багато геологічної інформації, але
без системи їх узагальнення. На межі XVIII-XIX ст. вже існували уявлення про
послідовність залягання шарів гірських порід, але припущення про їх
утворення викликали серйозні наукові дискусії. Так, саксонський геолог А.
Вернер (1750-1817 рр.) припускав, що всі породи, включаючи граніти і
базальти, мають осадове походження і утворились під дією води і пари.
Послідовників цієї гіпотези називали неоплутоністами. На противагу їм,
виникає школа плутоністів Д. Геттона (1726-1797 рр.), англійця за
походженням. Його послідовники виділяли первинні вулканічні породи, що
утворились за рахунок вулканічних процесів, а також розрізняли морський і
континентальний режими розвитку та визнавали довготривалість геологічних
процесів.
Значним поступом у розвитку геологічної науки стає розробка методу
встановлення відносного віку порід. Англійський інженер В. Смiт (1769-1839
рр.) доводить можливість використання викопних решток для розчленування i
кореляції осадових товщ. Цей метод отримав назву бiостратиграфiчного. На
його основі складається перша шкала вертикальної послідовності утворення
осадових порід Англії. У цьому ж напрямку паралельно працюють французи:
Ж. Кюв’є (1769-1832 рр.), А. Броньяр (1770-1847 рр.) і А. д’Орбіньї (1802-
1857рр.). Відкриття цього методу обумовило різкий скачок у розвитку
історичної геології, поклало початок "стратиграфічного" етапу її розвитку.
Протягом короткого часу (1822-1841 рр.) було встановлено майже всі
підрозділи стратиграфічної шкали і проведено систематизацію геологічного

8