Page 146 - 4201
P. 146

12 ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ЗЕМНОЇ КОРИ


                      На ранніх етапах геологічної історії переважав геосинклінальний тип
               розвитку земної кори. З часом все більші і більші території геосинкліналей
               втрачали тектонічну активність та перетворювались у області, що розвивались
               за платформним типом. Розміри геосинкліналей скорочувались, платформи
               збільшувались (рис. 12.1).
                      Тектонічні етапи розвитку були неоднакові як за характером, так і за
               тривалістю. Так, байкальський етап закінчився створенням структур, але без
               крайових прогинів (рис. 12.2). Палеогеографічна карта кембрію представлена
               на рис. 12.3. У палеозойській ері завершились два тектонічні цикли. Перший з
               них – каледонський. Його початкова припадає на кембрій, а остання – між
               силуром і девоном. Характеризується повним розвитком аж до завершення, але
               на каледонідах виникли спадкові прогини та западини (рис. 12.4). Герцинський
               цикл почався між девоном і карбоном, а закінчився на межі пермі і тріасу. Його
               перший етап широкого розвитку передових та міжгірських прогинів -
               Кіммерійський (Тихоокеанський), - почався між тріасом і юрою та завершився
               наприкінці мезозою (рис. 12.5). Він відзначився утворенням Тихоокеанського
               вулканічного поясу (рис. 12.6). З кайнозою починається Альпійський

               тектонічний етап, який характеризується проявом епіплатформного орогенезу
               (рис. 12.7).
                      Відмінності         основних        структур        земної      кори.       Платформи
               характеризуються більш слабким проявом тектонічних процесів і магматизму,
               але й на них утворюються лінійно-витягнені зони опускання (авлакогени) та
               зони піднять (дрилові споруди). Геосинкліналі – рухомі (мобільні) області з
               проявом інтенсивного магматизму, але й вони мають ділянки з незначною
               інтенсивністю тектонічних процесів (серединні масиви).
                      Зміни у структурі земної кори відбувались закономірно від одного
               тектонічного етапу до другого. Вони обумовили палеогеографічні зміни
               планети. Відповідно змінювалися й умови осадонакопичення. Тобто на різних
               етапах розвитку утворювались різноманітні фації. Все це свідчить про
               незворотність розвитку земної кори.
                      Серед відкладів, тільки у докембрії зустрічаються джеспіліти. З
               герцинського етапу з'являються моласи, з нижнього палеозою – солі, а з кінця
               девону – вугілля. Кожна епоха характеризується певними формаціями у межах
               платформ, геосинкліналей, передових прогинів. Зміни органічного світу теж
               пов’язані із перебудовою структури земної кори.















                                                                                                           149
   141   142   143   144   145   146   147   148   149   150   151