Page 36 - 4198

орбітою Нептуна розташовуються транснептунові об'єкти, що
складаються з замерзлої води, аміаку та метану, найбільшими
з яких є Плутон, Седна, Хаумеа, Макемаке та Еріда.
Додатково до тисяч малих тіл в цих двох областях інші
різноманітні популяції малих тіл, таких як комети, метеороїди
та космічний пил, переміщуються по Сонячній системі.
Шість планет з восьми і три карликові планети оточені
природними супутниками. Кожна з зовнішніх планет оточена
кільцями пилу та інших частинок.
Сонячний вітер (потік плазми від Сонця) створює міхур
в міжзоряному середовищі, який називається геліосферою,
який простягається до краю розсіяного диска. Гіпотетична
хмара Оорта, що служить джерелом довгоперіодичних комет,
може сягати на відстань приблизно в тисячу разів більшу
порівняно з геліосферою.
Основна роль у Сонячній системі належить Сонцю. Його маса
приблизно в 750 разів перевищує масу всіх інших тіл, що
входять до системи. Гравітаційне тяжіння Сонця є
визначальною силою для руху всіх тіл Сонячної системи, які
обертаються навколо нього. Середня відстань від Сонця до
найдальшої від нього планети Нептун становить 30 а.о., тобто
4,5 млрд. км., що дуже мало в порівнянні з відстанями до
найближчих зір. Тільки деякі комети віддаляються від Сонця
на 1015 а.о. і можуть відчувати істотний вплив тяжіння інших
зір.
Під час руху в Галактиці, Сонячна система час від часу
потрапляє до міжзоряних газопилових хмар. Внаслідок
високої розрідженості речовини цих хмар занурення Сонячної
системи в хмару може виявитися лише в невеликому
поглинанні і розсіюванні сонячних променів. Вплив цього
ефекту в минулому історії Землі наразі не встановлено.
Сонячна система, як і будь-яка система, що обертається, має
момент кількості руху (МКР). Головна частина його пов'язана
з орбітальним рухом планет навколо Сонця, МКР масивних

35