Page 21 - 4163

Продуктивні сили – це одне з основних понять політичної економії. Історія
розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці,
людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями
праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і
найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Мова про це піде в наступних
темах.
Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу
розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення
наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які
приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально
використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку)
продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.
На жаль, цей висновок люди не завжди успішно реалізують у своїй практичній
діяльності. Принцип "ми старий світ зруйнуємо, а потім ... " виявляється, був
притаманний не тільки революційним епохам. І тепер, у період еволюційної зміни
суспільного ладу в Україні, деякі деструктивні сили намагаються знищити не лише
політичні структури старого ладу, а й ущент зруйнувати економіку для того, щоб, як
обіцяється, на новому місці збудувати нове життя. До чого це привело, констатував
Президент Л. Кучма у вересні 1995 р., виступаючи на Всеукраїнській нараді
економістів: "Економіка України набула рис колоніальної і все більше стає
сировинним придатком провідних країн Заходу, постачальником дешевої робочої сили,
ринком збуту залежаних товарів та застарілих технологій".
Продуктивні сили – це не просто сукупність людей, що володіють певним
виробничим досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають
відношення суспільства до природа. Людина – це біосоціальна істота. Тобто, з одного
боку, вона є породженням природи й не може існувати без природного середовища, яке
є для неї джерелом матеріального існування. Ще А. Сміт говорив, що праця є батьком
багатства, а земля (природа) його матір'ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й
розвиватися лише будучи включеною в суспільний зв'язок з іншими людьми, тобто в
певне соціальне середовище.
Ця двоїстість людини зумовлює той факт, що вона, з одного боку, щоб
забезпечити собі матеріальне існування, вступає в певні підношення з природою,
використовує природний матеріал, переробляє його й створює необхідні для життя
матеріальні блага. Саме ці відносини між людиною та природою, які характеризують
виробничий, технологічний зв'язок у суспільному виробництві, складають основний
зміст продуктивних сил. (див. рис. 2.3.).
Наприкінці XIX – на початку XX ст. до загальної структури продуктивних сил
включається ще один елемент – форми і методи організації виробництва (див. рис. 2.4).
Цей елемент продуктивних сил використовувався і раніше, але це здійснювалось
емпіричним шляхом, що приносило незначне зростання продуктивності праці і не
давало підстав включати його до системи продуктивних сил. Таку підставу дає
використанні першої у світі наукової організації праці – системи Тейлора. Так, до
впровадження цієї системи один робітник переносив у середньому 12,51 чавунних
болванок за робочий день, а після її впровадження – 47,5 т. При кладці цегли за годину
– відповідно 120 і 330 цеглин. Це, однак, не означає, що джерелом значного зростання
продуктивності праці стало впровадження нової форми організації праці як
самостійного чинника. Останній реалізувався через працю людини, втілився в
синергічному ефекті.

21