Page 21 - 4163
P. 21

Продуктивні  сили  –  це  одне  з  основних  понять  політичної  економії.  Історія
               розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці,
               людей,  їх  виробничого  досвіду,  навичок  до  праці,  вміння  користуватися  знаряддями
               праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і
               найбільш  змістовний  показник  суспільного  прогресу.  Мова  про  це  піде  в  наступних
               темах.
                     Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу
               розвитку  суспільства  до  наступного  не  перериває  розвитку  й  не  вимагає  знищення
               наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які
               приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально
               використають  створені  в  старому  суспільстві  (на  попередньому  етапі  розвитку)
               продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.
                     На жаль, цей висновок люди не завжди успішно реалізують  у своїй практичній
               діяльності.  Принцип  "ми  старий  світ  зруйнуємо,  а  потім  ...  "  виявляється,  був
               притаманний  не  тільки  революційним  епохам.  І  тепер,  у  період  еволюційної  зміни
               суспільного  ладу  в  Україні,  деякі  деструктивні  сили  намагаються  знищити  не  лише
               політичні структури старого ладу, а й ущент зруйнувати економіку для того, щоб, як
               обіцяється,  на  новому  місці  збудувати  нове  життя.  До  чого  це  привело,  констатував
               Президент  Л.  Кучма  у  вересні  1995  р.,  виступаючи  на  Всеукраїнській  нараді
               економістів:  "Економіка  України  набула  рис  колоніальної  і  все  більше  стає
               сировинним придатком провідних країн Заходу, постачальником дешевої робочої сили,
               ринком збуту залежаних товарів та застарілих технологій".
                     Продуктивні  сили  –  це  не  просто  сукупність  людей,  що  володіють  певним
               виробничим  досвідом  та засобами  виробництва.  Вони, в  першу  чергу,  відображають
               відношення суспільства до природа. Людина – це біосоціальна істота. Тобто, з одного
               боку, вона є породженням природи й не може існувати без природного середовища, яке
               є для неї джерелом матеріального існування. Ще А. Сміт говорив, що праця є батьком
               багатства, а земля (природа) його матір'ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й
               розвиватися лише будучи включеною в суспільний зв'язок з іншими людьми, тобто в
               певне соціальне середовище.
                     Ця  двоїстість  людини  зумовлює  той  факт,  що  вона,  з  одного  боку,  щоб
               забезпечити  собі  матеріальне  існування,  вступає  в  певні  підношення  з  природою,
               використовує  природний  матеріал,  переробляє  його  й  створює  необхідні  для  життя
               матеріальні блага. Саме ці відносини між людиною та природою, які характеризують
               виробничий,  технологічний  зв'язок  у  суспільному  виробництві,  складають  основний
               зміст продуктивних сил. (див. рис. 2.3.).
                     Наприкінці XIX – на початку XX ст. до загальної структури продуктивних сил
               включається ще один елемент – форми і методи організації виробництва (див. рис. 2.4).
               Цей  елемент  продуктивних  сил  використовувався  і  раніше,  але  це  здійснювалось
               емпіричним  шляхом,  що  приносило  незначне  зростання  продуктивності  праці  і  не
               давало  підстав  включати  його  до  системи  продуктивних  сил.  Таку  підставу  дає
               використанні  першої  у  світі  наукової  організації  праці  –  системи  Тейлора.  Так,  до
               впровадження  цієї  системи  один  робітник  переносив  у  середньому  12,51  чавунних
               болванок за робочий день, а після її впровадження – 47,5 т. При кладці цегли за годину
               – відповідно 120 і 330 цеглин. Це, однак, не означає, що джерелом значного зростання
               продуктивності  праці  стало  впровадження  нової  форми  організації  праці  як
               самостійного  чинника.  Останній  реалізувався  через  працю  людини,  втілився  в
               синергічному ефекті.




                                                           21
   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26