Page 54 - 332_

Джерелами забруднення атмосфери монооксидом
вуглецю є природні (вулканічна діяльність та окислення
метану за радикальним механізмом) та антропогенні
(двигуни внутрішнього згорання, котельні,
теплоелектростанції). Токсичність СО для ссавців та людини
полягає в тому, що він може зв’язуватися з гемоглобіном у
крові, утворювати високотоксичні сполуки – карбоніли.
Проникаючи з атмосферним повітрям у легені, СО швидко
долає альвеолярно-капілярну мембрану, розчиняється у
плазмі крові, дифундує в еритроцити і вступає у зворотну
хімічну взаємодію як з окисненим, так і відновленим
гемоглобіном за схемою:

НbO + CO  HbCO + CO
2 2
або Hb + CO  HbCO
Утворений комплекс не може приєднувати кисень і
переносити його до органів і тканин. Ознаками отруєння
оксидом вуглецю є послаблення зору, легкий головний біль,
втрата свідомості, параліч. Антидотом оксиду вуглецю є
кисень: він прискорює дисоціацію карбоксигемоглобіну та
виведення СО з організму.
Диоксид сірки має високу реакційну здатність.
Антропогенне надходження SO у навколишнє середовище
2
у 20-30 разів вище від природного /1/. Диоксид сірки може
виводитися з атмосфери шляхом „сухого” осадження, а
також шляхом вимивання кислих газів дощами та снігом, що
наносить значної шкоди грунтам та рослинності. В атмосфері
диоксид сірки терпить ряд хімічних перетворень, важливі з
яких – окислення та утворення кислоти. Диоксид сірки є
компонентом смогів, які токсично впливають на рослинність
та дихальні шляхи теплокровних. Диоксид сірки часто

53