Page 21 - 31

10.3.3 Набір слюсарного інструменту.
10.3.4 Комплект роздавальних матеріалів.

10.3.5 Пiдшипники рiзноманiтних типорозмiрiв, якi використовуються в
рiзних моделях вертлюгiв, як основнi опори ствола (2-4 комплекти).

10.3.6 Лiнiйки металiчнi - 500, 1000 мм ГОСТ 427-75.
10.3.7 Штангенциркуль ШЦ-II-0-200-0,1 ГОСТ 166-89.

10.3.8 Калькулятор (ЕОКМ).

10.3.9 Транспортир.
о
о
о
о
о
о
10.3.10 Трикутники з кутами 90 , 45 , 45 або 90 , 60 , 30 .
10.3.11 Динамометр.
Примiтка: Поз.10.3.9 і 10.3.10 необхiдні тiльки для роботи із
о
пiдшипниками, в яких номiнальний кут контакту відрізняється від 90 .

10.4 ЗАГАЛЬНI ТЕОРЕТИЧНI ВIДОМОСТI

Вертлюг застосовують для з'єднання талевої системи з бурильною коло-
ною. Він забезпечує можливість обертання бурильної колони, підвішеної до

підйомного гака, та виконує функції сальника для подачі всередину колони
промивальної рідини.

Вертлюги практично усіх моделей мають дуже подібну у своїй сутності
конструкцію, їх найсуттєвішою відмінністю є тип, число і взаєморозташування

опор стовбура. Всі деталі вертлюга можна поділити на три групи:

- такі, що не обертаються, зв'язані з корпусом вертлюга (штроп, верхня і
нижня кришки корпуса, відвід, напірна труба);

- такі, що обертаються, зв'язані зі стовбуром вертлюга;

- деталі і вузли, що є проміжними між конструктивними елементами двох
названих груп, вони забезпечують рухомість спряжень або ущільнення зазорів.

Найважливішою ознакою конструктивної схеми вертлюга є спосіб монта-
жу стовбура в корпусі. За цією ознакою розрізняють вертлюги з:

- двоопорним стовбуром (два радіально-упорних підшипники);
- триопорним стовбуром (два радіально-упорних і один радіальний підши-

пник);

- чотириопорним стовбуром (два упорних і два радіальних підшипники).
Основною опорою вертлюга називається пiдшипник, змонтований пiд

грибовидним фланцем стовбура, який обмежує перемiщення останнього
вiдносно корпуса в осьовому (іноді також - в радiальному) напрямi та забезпе-