Page 18 - 2585

Результатом цієї диференціації став поділ Землі на
концентрично розміщені зони - оболонки (або геосфери),
кожній з яких властиві: певний речовинний склад, агрегатний
стан, фізичні та хімічні властивості тощо.
Речовина, яка складає Землю та її найближче довкілля,
представлена твердим, рідким і газоподібним фазовими
станами. При цьому, всі три фазові різновиди природної
речовини знаходять своє відображення в її структурі. Так,
газова фаза представлена повітряною масою, що оточує
Землю та частково заповнює верхи літосфери. Рідка фаза – це
води океанів, морів, озер, річок, боліт, підземні та інші
материкові води. У твердому стані знаходиться вся решта
речовини Землі, що представлена кам'яною і твердою фазами,
починаючи від поверхні і до найбільших глибин, можливо за
виключенням самого ядра. Кожному фізичному стану
притаманні певні фізичні, хімічні, термодинамічні та інші
ознаки.
Особливе місце у формуванні будови земної кори та
Землі, в цілому, займає біосфера, роль якої в геологічних
процесах надзвичайно важлива.
Найважливішою відмінністю Землі від інших планет
Сонячної системи є існування на ній життя. Воно з'явилось 3-
3,5 млрд. років тому і досягло з появою людини (2 млн. років
тому) своєї найвищої розумово-організованої форми.
Земля має складну форму, яка визначається
внутрішньою будовою, дією гравітації, відцентрових сил
внаслідок обертанням Землі, а також результатом екзогенних
та ендогенних процесів. Ще в ХVІІ ст. вчені встановили, що
Земля не куля, а сфероїд, який має довшу екваторіальну і
меншу полярну осі. Стиснення на полюсах і розширення біля
екватора пояснюється дією відцентрової сили в результаті
обертання Землі навколо своєї осі. Подальші дослідження
показали, що планета є неправильною геометричною фігурою.
Вона має численні відхилення від сфероїда в межах 100 м,
викликані нерівномірним розподілом густини речовини в
надрах Землі.

17