Page 16 - 2585

властивостями, вказують на те, що Сонячна система не є
випадковим набором космічних тіл, а виникла внаслідок
єдиного процесу.
Завдяки круговій формі планетних орбіт і великим
відстаням між ними виключається можливість їх зближення,
при якому планети могли б суттєво змінити свій рух внаслідок
взаємного притягання. Це забезпечує довготривалу стійкість
планетних рухомих систем.
Більшість планет (крім Венери та Урану) обертаються
навколо своєї осі в одному напрямку із заходу на схід, що
співпадає з напрямком обертання навколо Сонця. Венера
надзвичайно повільно обертається у зворотному напрямку, а
вісь обертання Урану лежить майже в площині екліптики.
Планета - тіло, яке обертається навколо зірки і має
незначну, порівняно з центральним світилом, масу. В
сонячній системі відомо 9 великих планет (Меркурій, Венера,
Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон)
(рис.1.1), 43 супутники планет і декілька десятків тисяч малих
планет (астероїдів). Форма великих планет переважно
сферична або близька до сферичної. Вони видимі з Землі
завдяки сонячному світлу, яке відбивається їх поверхнями.
Сонце розташоване в центрі Сонячної системи.
Навколо нього обертаються всі дев'ять планет. Планети
поділяються на дві групи, відмінні за масою, хімічним
складом, частотою обертання та кількістю супутників. Чотири
внутрішні планети Сонячної системи або планети земної
групи - невеликі за розмірами і складаються з щільної
кам’янистої речовини і металів.
Планети-гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун) -
набагато масивніші, складаються переважно з легких речовин
(водню, гелію, метану та ін.), а тому, не дивлячись на
величезні тиски в їх надрах, мають малу середню густину.
Надра планет та деяких величезних супутників ймовірно
перебувають у розплавленому стані.
Венера, Земля, Марс мають атмосферу, яка складається
із газів, що виділилися із їх надр. У планет-гігантів атмосфера
є безпосереднім продовженням їх надр. Ці планети ймовірно

15