Page 105 - 6822

Основні теоретичні положення
Рентгенівські промені виникають при зіткненні
швидкопролітаю-чих електронів з атомами будь-якого елементу і є
електромагнітними хвилями. Рентгенівський спектр може бути
суцільним або лінійчастим. Суцільний спектр збуджується завжди,
коли виникають рентгенівські хвилі. Він виникає у результаті
втрати енергії при гальмуванні електронів атомами будь-якого
елементу. Характеристичний для даного елементу лінійчастий
спектр випромінюється, коли енергія бомбардуючих електронів
достатня, щоб іонізувати атоми шляхом видалення електронів з
найглибших внутрішніх шарів(напр., К). На звільнене в К-му шарі
місце переходять електрони з одного з шарів, що лежать вище L, М,
N і т. д. При кожному з таких переходів виділяється фотон
рентгенівського випромінювання, спектр якого складається з
окремих ліній. Найбільш інтенсивні три лінії, що відповідають
переходам в К-тий шар (К α1, К α2, К β3), для яких складені довідкові
таблиці.
Довжина хвилі рентгенівського випромінювання
наближається до відстаней між атомами у кристалах. Тому
кристали для рентгенівських променів є трьохмірними
кристалічними решітками. При пропусканні скрізь кристал
рентгенівських променів виникає дифракційна картина
(рентгенограма).
Розглянемо дифракцію рентгенівських променів у
кристалічній речовині. Нехай вузький пучок монохроматичних
променів рентгенівського випромінювання з довжиною хвилі λ
падає на сукупність великої кількості кристаликів. При взаємодії
рентгенівських променів з кристалічною речовиною виникає
дифракційна картина, максимуми
інтенсивності якої відповідають рівнянню Брегга:

(17.1)

де η - порядок дифракції (ціле число 1, 2, 3, і т.д.), λ -
довжина хвилі рентгенівських променів, d - міжплощинна відстань,
θ - кут ковзання променів (кут ковзання є додатковим до 90° - до
кута відбиття).

105