Page 19 - 6701

елементів, для яких характерні слабкі, непостійні зв’язки або повна їхня
відсутність, не можна назвати системою.

Внутрішні властивості системи та її взаємодія із зовнішнім
середовищем визначається шляхом виділення і вивчення типів зв’язків.
Серед них найважливішими є зв’язки функціонування, які

підрозділяються на: матеріальні (потоки матеріалів, предметів праці,
енергії), інформаційні (потоки інформації, зв’язки між людьми тощо).
Зв’язки розрізняються також за напрямом: прямі і зворотні. Вони

пов’язані між собою і є умовою управління процесом перетворення,
особливо зворотного впливу результатів на його протікання.
Виділення системи з навколишнього середовища як цілісного
об’єкта здійснюється завдяки системоутворювальним зв’язкам.

Цілісність системи визначає, що її поведінка загалом залежить
передусім від взаємодії внутрішніх елементів, незалежно від впливів
зовнішнього середовища. Цілісність системи свідчить про її

інтегрованість, спроможність об’єднувати елементи, що входять до
неї.
Відомо, що результативність системи залежить від результатів
функціонування її окремих елементів, але загалом про діяльність

системи можна робити висновки за результатами роботи
взаємопов’язаних елементів. Водночас поведінка системи загалом не
завжди визначається діяльністю окремих її елементів. Наприклад, на

деяких робочих місцях якісно і своєчасно виконують завдання, але
дільниця загалом функціонує незадовільно.
Виходячи з визначення системи, вона має внутрішню

упорядковану структуру й організацію. Структура розглядається як
кількісний і якісний склад основних елементів системи та способів
їхнього взаємозв’язку, які забезпечують сталий стан системи.

Організація передбачає порядок розташування і взаємодію елементів
системи. Структура й організація цілісної системи підвищують рівень
визначеності, завдяки спрямованій поведінці її елементів. Структура й
організація можуть бути формальними (що передбачені проектом) і

неформальними (як результат випадкових зв’язків і відносин).
Бажаний, можливий та необхідний стан системи на «виході»
визначається спроможністю задовольнити певні потреби, що є її

загальною метою функціонування (наприклад, кількість і якість
певного виду продукції як результат «процесу» виготовлення з
ресурсів «входу»). Ступінь досягнення поставленої мети визначається
за допомогою критеріїв оцінки зіставленням показників «виходу» з

19