Page 62 - 6622

 формування оптимальних екологічно стійких
агроландшафтів.
Одним із головних чинників, що впливає на
підвищення продуктивності вирощування
сільськогосподарських культур у сівозмінах є ґрунти та
рельєф території.
Так, в Лісостеповій зоні, де спостерігаються ерозійні
процеси, не змиті та слабо змиті сірі, темно-сірі опідзолені і
чорноземи, легкосуглинкові ґрунти, придатні для
вирощування всіх районованих сільськогосподарських
культур із схилами до 3° – ділянки орних земель
використовують для розміщення польових, зерно-просапних
сівозмін. На землях з середньо та сильно змитими ґрунтами на
схилах від 3° до 7° розміщують ґрунтозахисні сівозміни з
вирощуванням культур, що мають ґрунтозахисні властивості
(багаторічні трави, озимі зернові та зернобобові мають
порівняно з іншими культурами високу протиерозійну
здатність). Земельні ділянки з середньо або сильно змитими
ґрунтами, що розміщуються на схилах більше 7° проектують
під постійне залуження (сінокоси) з посівом багаторічних
трав.
У Поліській зоні, де переважають дерново-підзолисті,
лучно-болотні або торф’яно-болотні ґрунти, розміщують такі
види польових сівозмін, які забезпечують високопродуктивне
вирощування сільськогосподарських культур, що районовані в
даній зоні. Тут особливу увагу слід звернути на механічний
склад ґрунту. Так, на піщаних ґрунтах розміщують сидеральні
сівозміни або проектують їх заліснення, а ґрунти з супіщаним
та зв’язно-піщаним механічним складом використовується для
розміщення зерно-парових або зерно-просапних сівозмін з
вирощуванням льону та картоплі.
Прифермські сівозміни розміщують поблизу ферм на
землях, які мають зручний зв’язок з фермами. Якщо в ньому

61