Page 28 - 6309

Деякі речовини шкідливі у відносно високих
концентраціях саме під час контактної або
органолептичної дії, тому їх ГДК у господарсько-питній
воді значно вища із загальносанітарного погляду. Проте у
воді для рибогосподарських цілей вони небезпечні для
іхтіофауни, відповідно, норми ГДК на ці речовини тут
вимогливіші. Так, для господарсько-питної води ГДК
аміаку (за азотом) становить 2 мг/л, тоді як для води
рибогосподарського призначення - у 40 разів менша.
Нафтопродукти належать до слабкоотруйних речовин,
проте вони мають різний запах, тому в основу обмежень
тут закладають органолептичні властивості води (ГДК - 0,3
мг/л). Проте м’ясо риби, що мешкає в забрудненій нафтою
воді, має більш різкий запах. Крім того, нафта токсична
для ікри, мальків і личинок. Тому у водоймах для
розведення риби вміст нафти має бути меншим (0,05 мг/л).
ХСК - це кількість кисню в міліграмах або грамах на один
літр води, потрібна для окислення вуглецевмісних речовин
до СО 2, Н 2О, і NО 3, сірковмісних - до сульфатів, а
фосфоровмісних - до фосфатів.
БСК – кількість кисню, що витрачається за певний
проміжок часу на аеробне біохімічне окислення
(розкладання) нестійких органічних сполук, які містяться в
аналізованій воді. БСК визначають для різних проміжків
часу: за 5 діб (БСК5), за 20 діб (БСК20), а також незалежно
від часу – на повне окислення органіки (БСКпов).
Розмірність ХСК і БСК однакова: міліграми кисню на літр
(мг О2/л). Отже, ХСК визначається як кількість кисню, що
витрачається у воді під дією окисників. БСК визначається
як кількість кисню, що споживається для біохімічного
окиснення речовин, які містяться в воді, в аеробних
умовах. Отже, ХСК і БСК можуть розглядатися як міра
загрози антропогенної евтрофікації водойми.

27