Page 83 - 6155

Сопло циліндра під час вприскування притиснуте до ливників
і ущільнює місце сполучення сопла з формою, враховуючи значні
навантажень в місці контакту ливникову втулку виконують із
загартованої сталі і знімною для того, щоб при пошкодженні або
зносі впускного отвору в форму можна було вставити тільки нову
ливникову втулку.
Центральний ливник на виході заокруглені (R = 1-3 мм).
Ливникову втулку за висотою можна робити на 0,2 мм меншою ніж
товщини плити, в якій вона встановлена, щоб компенсувати
можливу деформацію при притиску сопла до ливникової втулки.
Отвір ливникової втулки полірують до дзеркального блиску. При
переробленні матеріалів, розплави яких викликають корозію
металів, на внутрішню поверхню втулки додатково наносять тверде
хромове покриття.
Ливникову втулку, як правило, закріплюють у формі (рис.
1.31). Якщо цього не зробити, то при відході сопла від ливникової
втулки остання може бути видавлена з форми залишковим тиском.
Зазвичай втулку роблять з бортиком, затискаються між плитою
кріплення і центрувальним кільцем. Її кріплення можливе в плиті на
різьбі або гвинтами. У деяких випадках ливникову втулку
необхідно фіксувати в певному положенні, для чого
використовують установочні штифти або гвинти.
З метою поліпшення притиснення сопла до форми, а отже, і
зменшення витоку матеріалу дотичні поверхні втулки і сопла
виконують сферичними. Необхідною умовою є виконання радіуса
сфери ливникової втулки на 0,5- 1 мм більше від радіуса сфери
сопла. Порушення цього співвідношення призводить до появи
зовнішньої «заклепки» (див. рис. 1.31, а. 2), що перешкоджає
видаленню ливника.
Навпроти внутрішнього отвору ливникової втулки у формі
виконують заглиблення, в яке надходить перша охолоджена порція
матеріалу. Зазвичай воно має піднутрення і одночасно служить для
видалення ливника з ливникової втулки (див. рис. 1.31, в).
Якщо потрібно збільшити час застигання ливника, то на
поверхні втулки виконують канавки для зменшення поверхні
83