Page 21 - 6134
P. 21

Наприклад, в результаті поділу проби на дві частини, в одну з них
                  може  потрапити  більше  половини  багатих,  і  менеше  половини
                  бідних  частинок  руди,  вміст  металу  в  цій  частині  проби
                  виявиться вищим, ніж у іншій частині, і вище середнього вмісту
                  металу в початковій пробі. Різниця між дійсним вмістом металу в
                  початковій  пробі,  і  вмістом  його  в  тій  частині  проби,  яка
                  залишилась після скорочення називається похибкою скорочення.
                  Так,  найбільш  простим  і  надійним  способом  отримання
                  лабораторної  проби  з  найменшою  похибкою  скорочення  було  б
                  дроблення початкової проби до найдрібніших частинок, ретельне
                  перемішування  отриманої  маси  та  скорочення  її  до  необхідної
                  кінцевої  ваги.  Але  цей  спосіб  сприйнятливий  лише  за  умов
                  невеликої  початкової  ваги  проб.  Значна  вага  проби  приведе  до
                  надто великих витрат і часу, і коштів.
                         Тому  обробка  будь-якої  проби  складається  з  чергування
                  операцій  по  дробленню,  перемішуванню  та  скороченню  її  за
                  певними правилами, які забезпечують показовість проби.
                         Найважливішим  методичним  питанням  в  теорії  обробки
                  проб є визначення оптимальної ваги скорочених проб для кожної
                  стадії  обробки.  Оптимальною  (надійною)  вагою  проби
                  вважається  та  вага,  до  якої  може  бути  скороченою  проба  даної
                  руди,  подрібнена  до  певного  розміру  частинок,  за  умов,  що
                  похибка  скорочення  не  вийде  за  допустимі  межі,  які,  в  свою
                  чергу, визначаються необхідною показовістю проби.
                         Встановлено,           що      надійна        вага      проби        переважно
                  визначається:
                         1) розмірами матеріалу проби – чим дрібніші частинки, тим
                  меншою може бути її надійна вага;
                         2) ступенем  неоднорідності  матеріалу  –  чим  більш
                  неоднорідний  матеріал,  тим  більшою  має  бути  надійна  вага
                  проби;
                         3) величиною допустимої або заданої похибки скорочення.
                         На  величину  надійної  ваги  проби можуть  впливати  і  деякі
                  інші чинники:
                         –  розмір  частинок  та  питома  вага  мінералу,  що  містить
                  корисний компонент;
                         – вміст у ньому корисного компоненту;
                         – середній вміст компоненту, що досліджується, в пробі.
                         Для визначення надійної ваги проби запропоновано декілька
                  формул,  серед  яких  найбільш  досконалою  й  підтвердженою  у
                  практиці  є  формула  Річардса-Чечетта.  Вчені  Р. Річардс  та
                  Г. О. Чечетт  з  досвіду  практичної  роботи  дійшли  висновку,  що
                  надійна  вага  проб  приблизно  пропорційна  квадрату  розмірів
                  максимальних частинок, тобто:






                                                                 21
   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26