Page 31 - 6127
P. 31

гру  римляни  назвали  «гарпастум»  («ручний  м'яч»)  і  дещо
                            видозмінили  правила.  Їх  гра  відрізнялася  жорстокістю.  Саме
                            завдяки римським завойовникам гра в м'яч в 1 ст. н.е. стала відома
                            на  британських  островах,  швидко  одержавши  визнання  серед
                            корінних  жителів  бриттів  і  кельтів.  Бритти  виявилися  гідними
                            учнями — в 217 ст.н.е. в м. Дербі вони вперше перемогли команду
                            римських легіонерів.
                                  Приблизно в 5 ст. ця гра зникла разом з римською імперією,
                            але  пам'ять  про  неї  залишилася  у  європейців,  і  особливо  в  Італії.
                            Навіть    великий    Леонардо    да   Вінчі,   якого   сучасники
                            характеризували як людину замкнуту, стриману в прояві емоцій, не
                            залишився  до  неї  байдужим.  В  його  «життєписі  найзнаменитіших
                            живописців,  творців  і  архітекторів»  читаємо:  «при  його  бажанні
                            відрізнитися,  він  знаходив  себе  не  виключно  в  живописі  або
                            скульптурі,  але  змагався  в  улюбленій  флорентійськими  хлопцями
                            грі  в  ножний  м'яч».  Коли  в  17  ст.  прихильники  страченого
                            англійського короля Карла I прибули до Італії, вони познайомилися
                            там  з  цією  грою,  а  після  сходження  на  престол  в  1660  Карла  II
                            завезли  її  до  Англії,  де  вона  стала  грою  придворних.
                            Середньовічний  футбол  в  Англії  носив  надзвичайно  азартний  і
                            грубий характер, і сама гра являла собою, дике звалище на вулицях.
                            Англійці і шотландці грали не на життя, а на смерть, і не дивно, що
                            влада  вела  наполегливу  війну  з  футболом;  були  випущені  навіть
                            королівські  накази  про  заборону  гри.  13  квітня  1314  жителям
                            Лондона був зачитаний королівський указ Едуарда II, під страхом
                            тюремного  ув`язнення  заборонялась  гра  в  місті...  В  1365  настала
                            черга  Едуарда  III  заборонити  футбол,  з  огляду  на  те,  що  війська
                            віддавали перевагу цій грі порівняно із вдосконаленням в стрільбі з
                            лука.  Річард  II  у  своїй  забороні  згадав  в  1389  і  футбол,  і  кості,  і
                            теніс. Футбол не подобався і наступним англійським монархам —
                            від Генріха IV до Якова П.
                                  Але популярність футболу в Англії була така висока, що йому
                            не могли перешкодити і королівським указом. Саме в Англії ця гра
                            була  названа  «футболом»,  хоча  це  і  відбулося  не  при  офіційному
                            визнанні гри, а при її забороні. На початку 19 ст. у Великобританії
                            відбувся перехід від «футболу натовпу» до організованого футболу
                            перші правила якого були розроблені в 1846 в Регбі-скул і два роки
                            після уточнені в Кембріджі. А в 1857 в Шеффілді був організований
                            перший  в  світі  футбольний  клуб.  Шість  років  після  представники
                            вже 7 клубів зібралися в Лондоні, щоб виробити єдині правила гри і
                            організувати Національну футбольну асоціацію.

                                                             29
   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36