Page 172 - 6094

Якщо підприємство отримало прибуток, то він підлягає оподаткуванню.
Основна ставка податку становить відповідно до останньої редакції Податкового
кодексу України (ст.167) - 18 відсотків. Різниця між отриманим підприємством
прибутком і податком на прибуток становить чистий прибуток підприємства або
чистий фінансовий результат його діяльності.
Чистий прибуток використовують згідно з його статутом і рішеннями власників.
Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток
можна розділити на дві частини:
1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат
власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як
заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);
2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його
розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного
та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих
відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття. Резервний фонд є
фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або
джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для
господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.
Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно
підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед
акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину
корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений
капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за
залучений від продажу акцій капітал.
Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою
проблемою, яка істотно та неоднозначне впливає на фінансову стабільність і
перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на
виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують
їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування,
ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.
Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків.
З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати
таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.
Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:
1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;
2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;
3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого
прибутку;
4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних
потреб;
5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.
Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і його застосовують, як
правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням
економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства.
Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках (d)
визначають за формулою
d= П Д / Кст ×100, (9.2)
де Пд — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;
Кст— статутний капітал (фонд) підприємства.

172