Page 35 - 4987

У 2006 р. Кабінет Міністрів України затвердив «Енерге-
тичну стратегію України на період до 2030 року». Документ
викликав неоднозначну реакцію з боку спеціалістів, оскільки
має яскраво виражений «атомний» характер, тобто передбачає
зниження щорічного споживання газу в Україні за рахунок
збільшення обсягів виробництва електроенергії на атомних
електростанціях, що працюють на власному ядерному паливі.
Перший етап реалізації програми розвитку вітчизняної
атомної енергетики передбачав продовження терміну дії віт-
чизняних АЕС щонайменше на 15 років. Крім того, почи-
наючи з 2015 року, передбачається нарощення нових потуж-
ностей атомного промислового комплексу, зокрема збільшен-
ня видобутку урану й виготовлення елементів ядерного па-
лива на вітчизняних АЕС. У програмі визначено також інте-
грацію української енергетичної системи в європейську шля-
хом збільшення експортного потенціалу власної електроенер-
гії.
В Енергетичній стратегії України на період до 2030 р.,
розробленій НАН України, відсутній аналіз вітчизняної ре-
сурсної бази енергоносіїв, порівняльний аналіз техніко-еконо-
мічних показників найбільш поширених енергетичних техно-
логій, проігноровано сучасні інформаційні технології та сис-
темний підхід як методологічну основу забезпечення корект-
ності висновків і рекомендацій дослідження.
За висновками незалежних експертів та громадських
організацій, в Стратегії не приділено належної уваги понов-
люваним джерелам енергії. Основним джерелом енергозабез-
печення України, за прийнятою стратегією, є використання
традиційних енерготехнологій, тобто ТЕС і АЕС. Особливо
важкими можуть бути наслідки будівництва нових атомних
блоків. Для цього Україна не має ні власних коштів, ні без-
печних майданчиків. Фінансові потреби на реалізацію цьо-
го завдання Міністерством палива та енергетики України оці-
нені в 1 трлн. грн., а основним джерелом фінансування визна-
чені кредити іноземних банків.

34