Page 55 - 4860

Однією з перших масових мережевих карт стала серія
NE1000/NE2000 фірми Novell з роз’ємом BNC.
При конфігуруванні карти мережевого адаптера можуть
бути доступні такі параметри:
- номер лінії запиту на апаратне переривання IRQ;
- номер каналу прямого доступу до пам’яті DMA (якщо
підтримується);
- базова адреса введення/виведення;
- базова адреса пам’яті ОЗУ (якщо використовується);
- підтримка стандартів автоузгодження
дуплексу/напівдуплексу, швидкості;
- підтримка пакетів VLAN (802.1q) з можливістю
фільтрації пакетів заданого VLAN ID;
- параметри WOL (Wake-on-LAN);
- функція Auto-MDI/MDI-X - автоматичний вибір режиму
роботи по прямому або перехресному обжиму витої пари.
Залежно від потужності і складності мережевої карти вона
може реалізовувати обчислювальні функції (переважно
підрахунок і генерацію контрольних сум кадрів) апаратно або
програмно (драйвером мережевої карти з використанням
центрального процесора).
Серверні мережеві карти можуть поставлятися з двома (і
більше) мережевими роз’ємами. Деякі мережеві карти
(вбудовані в материнську плату) також забезпечують функції
міжмережевого екрану (наприклад, nForce).
Мережевий адаптер (Network Interface Card - NIC) разом зі
своїм драйвером реалізує другий, канальний рівень моделі
відкритих систем (OSI) в кінцевому вузлі мережі -
комп’ютері. Більш точно, у мережевій операційній системі
пара адаптер і драйвер виконує лише функції фізичного й
MAC-рівнів, у той час як LLC-рівень звичайно реалізується
модулем операційної системи, єдиним для всіх драйверів і
мережевих адаптерів. Наприклад, в ОС Windows NT рівень
LLC реалізується в модулі NDIS, загальному для всіх

54