Page 7 - 4835

ваччини і Австрії. Але вже в той час у зимовий період спо-
стерігалось недостатнє постачання газом великих міст, зок-
рема столиці Києва, а також Львова та інших міст.
У цей час в Європі за відсутності поблизу великих
центрів газоспоживання вироблених газових родовищ підзем-
ні сховища газу створювались на базі водоносних структур.
25 травня 1964 р. розпочато дослідне закачування газу у водо-
носний пласт Олишівської структури. Цю дату прийнято вва-
жати початком практичних робіт зі створення в Україні підзе-
много зберігання газу. Другим в Україні газосховищем, теж
створеним на базі водоносної структури, стало Червонопарти-
занське, дослідне закачування газу в яке розпочато в 1968 ро-
ці. Виведення на проектні показники згаданих підземних схо-
вищ газу (далі ПСГ) дало змогу в найбільш холодний період
забезпечити 40 % загальної потреби Києва в природному газі і
докорінно покращити надійність його газопостачання.
Подальший розвиток підземного зберігання газу в Україні
базувався на використанні вироблених покладів газових родо-
вищ і був викликаний потребою забезпечення надійності екс-
порту газу до країн Європи. .
У результаті цілеспрямованої роботи Україна сьогодні
має потужну систему підземного зберігання газу – важливу
технологічну ланку діючої газотранспортної системи країни,
здатну забезпечити надійність як внутрішнього газопостачан-
ня, так і транзитного транспортування газу. Навіть при непов-
ному використанні потенціальних можливостей ПСГ України,
надходження з них газу в газотранспортну систему в осінньо-
зимові періоди останніх років становило близько 20 % від
усього транспортованого і 40-45 % від спожитого країною.
Для характеристики зовнішнього використання мережі
ПСГ України слід відзначити в першу чергу унікальність
сприятливих умов нашої країни для резервування запасів газу
континентального значення, пов’язаних з географічним роз-
ташуванням. Другою особливістю, сприятливою для функціо-
нування мережі ПСГ європейського значення, є наявність до-

7