Page 31 - 4823

2.4.1 Класифікація фундаментів
Фундаментом називається підземна частина споруди,
яка сприймає навантаження від наземної частини та передає
його основі. Основа – це товща ґрунтів, яка сприймає
навантаження від фундаменту та розподіляє його в своєму
обмеженому об’ємі. Якщо основою служать ґрунти
природного складу, то вони називаються природними
основами. Ґрунти, властивості яких поліпшені тим чи іншим
способом, називаються штучними основами. Штучні основи
займають проміжне положення між фундаментами та
природними основами.
Основні геометричні параметри фундаментів такі:
 глибина закладання (відстань від підошви фундаменту
до поверхні планування);
 ширина підошви фундаменту;
 кут між вертикальною площиною та гранню
фундаменту.
Фундаменти та штучні основи класифікують за різними
ознаками: глибиною закладання, жорсткістю тіла фундаменту,
видом застосованих матеріалів, формою в плані,
технологічними особливостями виготовлення.
Основними матеріалами, які застосовують для
будівництва фундаментів є бутовий камінь, бутобетон, бетон,
залізобетон та цемент. Бутову кладку використовують для
фундаментів малого об’єму. Головним недоліком бутової
кладки є неможливість застосування індустріальних методів
виконання робіт. Бутобетонні та бетонні фундаменти доцільно
використовувати при виконанні робіт при позитивних і
незначних негативних температурах повітря, мінімальних
площах опалубки. Бетон використовують для зведення
монолітних і збірних жорстких фундаментів. Залізобетон є
найбільш досконалим для фундаментів, він добре працює на
вигин. Використання збірного бетону та залізобетону
відповідає вимогам індустріалізації будівництва.
Фундаменти та штучні основи виготовляють без
виймання ґрунту і з вийманням ґрунту з подальшим
засипанням (в котлованах). Фундаменти першої групи
поділяють на дві підгрупи: на фундаменти, влаштовані
заглибленням у ґрунт збірних елементів і фундаменти
споруджені утворенням у ґрунті порожнини з подальшим
заповненням її збірними або монолітними конструкціями в
29