Page 114 - 4794

розширюватися на схід за рахунок країн Центральної та
Східної Європи. Україна не ввійшла до списку першочергових
кандидатів та навіть кандидатів другого ешелону, однак на
наступних етапах її кандидатура цілком реальна. Угоду про
партнерство та співробітництво між Україною та ЄС було
підписано 14 червня 1994 р., але на її ратифікацію всіма
членами ЄС пішло майже 4 роки. Вона вступила в силу 1
березня 1998 р., і з цього моменту для України відкрилися
нові можливості виходу на ринки країн-членів ЄС з
вітчизняною продукцією. Проте угода поставила перед
Україною завдання подальшої реструктуризації економіки,
заміни механізму співробітництва з ЄС і підготовки правового
поля, яке забезпечило б реалізацію цієї угоди.
В умовах вкрай жорсткої конкуренції між регіональними
торговими блоками Європейський Союз з метою підвищення
своєї конкурентоспроможності у змаганні з НАФТА й
країнами АТР зацікавлений у прийомі економічно сильних та
підготовлених до конкуренції країн-кандидатів.
Україні на сучасному етапі її розвитку необхідно ще
багато чого зробити, щоб досягти бажання рівня. Так, у
відповідності з угодою про партнерство та співробітництво
між Україною та ЄС, з 1998 р. розпочато практичні дії по
формуванню між ними зони вільної торгівлі.
Значною проблемою є перспективи економічних
відносин з країнами СНД і особливо з Росією. Єдиний
народногосподарський комплекс, що існував раніше і у якому
Україна була периферією, сьогодні сприймається досить
критично. Але, між тим, не слід відкидати те, що було
корисним і що може бути корисним нині й у майбутньому.
Мова йде про економічні зв’язки та паростки кооперації, які
ще можливо зберегти й розвинути. Існує декілька моделей
економічних взаємовідносин з новими державами, що
виникли на теренах колишнього СРСР. Не всі інтеграційні
пропозиції сьогодні відповідають потребам й інтересам

114