Page 145 - 4792

ві операції, які направлені на одержання прибутку його
суб’єктами. Враховуючи, що фінансові послуги згідно з Зако-
ном — це «операції з фінансовими активами [...] з метою
отримання прибутку або збереження реальної вартості
фінансових активів», то фінансовою послугою є лише така
грошова позика або поручительство, з якої суб’єкт господа-
рювання отримує прибуток. В іншому випадку грошова
позика чи поручительство не є фінансовою послугою і не
потребує спеціальних дозволів. А тому не можна вводити
повного ліцензування таких операцій, щоб вони не переходи-
ли в тінь.
Відмінність між фінансовими операціями суб’єктів гос-
подарювання, що здійснюються у звичайному режимі, і фі-
нансовими послугами, що вимагають спеціальних дозволів,
можна побачити на прикладі співвідношення договору про
відступлення права вимоги (ст.ст. 512—519 ЦКУ) і договору
факторингу (ст.ст.1077-1086 ЦКУ). Якщо перший означає
угоду про звичайну заміну кредитора в зобов’язанні, то дру-
гий — фінансування під відступлення права грошової вимоги.
Тобто факторинг передбачає набуття фінансовою установою
права вимоги за плату, тоді як звичайна заміна кредитора в
зобов’язанні має суто організаційний характер, здійснюючись
не з метою отримання прибутку, а з метою оптимізації взаєм-
них розрахунків суб’єктів господарювання.
Публічно-правові обмеження в наданні фінансових по-
слуг встановлюються державою через їхню велику ризикова-
ність, необхідність протидії зловживанням відповідних
суб’єктів господарювання у відносинах зі споживачами таких
послуг, запобігання відмиванню «брудних грошей» і необхід-
ності підтримки стабільності фінансово-економічної системи
держави.
Відповідні обмеження реалізуються за допомогою забо-
ронних та зобов’язуючих норм господарського законодавства,
зокрема, ГКУ, законів України «Про фінансові послуги та

148