Page 145 - 4784

обчислень або породжувати інтенсивний службовий трафік. І
нарешті, алгоритми маршрутизації повинні мати властивість
збіжності, тобто завжди приводити до однозначного результату за
прийнятний час.
Адаптивні протоколи обміну маршрутною інформацією,
застосовувані в даний час в обчислювальних мережах, в свою чергу
діляться на дві групи, кожна з яких пов'язана з одним із наступних
типів алгоритмів:
 дистанційно-векторні алгоритми (Distance Vector
Algorithms, DVA);
 алгоритми станів зв’язків (Link State Algorithms, LSA).
В алгоритмах дистанційно-векторного типу кожен
маршрутизатор періодично і широкомовно розсилає по мережі
вектор, компонентами якого є відстані від даного маршрутизатора
до всіх відомих йому мереж. Під відстанню зазвичай розуміється
число хопів. Можлива й інша метрика, що враховує не тільки число
проміжних маршрутизаторів, але й час проходження пакетів по
мережі між сусідніми маршрутизаторами. При отриманні вектора
від сусіда маршрутизатор нарощує відстані до зазначених у векторі
мереж на відстань до даного сусіда. Отримавши вектор від
сусіднього маршрутизатора, кожен маршрутизатор додає до нього
інформацію про відомі йому інші мережі, про які він дізнався
безпосередньо (якщо вони підключені до його портів) або з
аналогічних оголошень інших маршрутизаторів, а потім знову
розсилає нове значення вектора по мережі. Зрештою, кожен
маршрутизатор дізнається інформацію про всі наявні в інтермережі
мережаі і про відстань до них через сусідні маршрутизатори.
Дистанційно-векторні алгоритми добре працюють тільки в
невеликих мережах. У великих мережах вони засмічують лінії
зв'язку інтенсивним широкомовним трафіком, до того ж зміни
конфігурації можуть відпрацьовуватися за цим алгоритмом не
завжди коректно, оскільки маршрутизатори не мають точного
уявлення про топологію зв'язків у мережі, а розпоряджаються тільки
узагальненою інформацією - вектором дистанцій, до того ж
отриманої через посередників. Робота маршрутизатора відповідно
до дистанційно-векторного протоколу нагадує роботу моста,

143