Page 50 - 4641

сових забруднюючих речовин, заборони на використання
окремих забруднюючих речовин (фреонів, що руйнують озо-
новий шар) тощо;
– державний – стандарти і нормативи, які мають дирек-
тивний характер у межах кожної окремої країни; є
обов‘язковими щодо виконання на рівні регіонів (адміністра-
тивно-територіальних одиниць) всередині країни;
– регіональний і локальний – норми, що встановлюються
на рівні окремих територіальних одиниць місцевими органами
влади (доповнюють нормативи державного рівня), або держа-
вні стандарти, які частково дозволяється змінювати з метою
кращого врахування регіональних екологічних аспектів;
– відомчі (галузеві) і спеціальні – норми, які діють тільки
в межах окремих галузей і виробництв (враховують специфіку
техніко-технологічного способу виробництва; не повинні су-
перечити державним стандартам).
В свою чергу ці стандарти конкретизуються на ДСТУ,
ГСТУ з відповідної нумерацією і виказанням року, в якому
вони були прийняти. Наприклад, ДСТУ 3900-99. Безпека у
надзвичайних ситуаціях. Основні положення та ін.
Головним методом визначення рівнів забруднення є по-
рівняння реальної кількості викидів з нормативними показни-
ками. В основі такого нормування лежить встановлення ГДК
шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді
й ґрунті та харчових продуктах. Визначений клас агресивності
речовин – від першого (найшкідливішого) до четвертого. У
випадку наявності декількох видів забруднювачів визначають
їх сумарну шкідливу дію.
Для оцінки рівня забруднення використовують також
показники:
– ГДЕН (гранично допустиме екологічне навантаження)
– в Україні державні нормативи ГДЕН ще не розроблені. В
США відповідний критерій називається індексом якості при-

50