Page 29 - 4593
P. 29

1.5. Тектоніка каркасних конструкцій

                   Будь-яка будівельна конструкція повинна добре протидіяти силі зовнішніх навантажень. У давнину цю проблему
            вирішували або спорудженням міцної суцільної стінової конструкції, що огороджувала простір з усіх боків (дольмен),
            або спорудженням жорсткого каркаса, покритого певними легкими матеріалами (шатро, юрта). Другий тип конструкцій
            отримав назву каркасних (від італ. Сarcassa - скелет).
                   Каркас  –  це  основа  будинку,  тобто  внутрішня  опорна  частина  споруди.  Зазвичай  складається  із  вертикальних

            елементів  –  стійок  і  горизонтальних  –  ригелів,  жорстко  з’єднаних  між  собою.  Каркас  тримає  на  собі  все,  що  вище
            фундаменту, його несуча здатність розраховується з урахуванням статичних та динамічних навантажень, що виникають
            всередині і ззовні будівлі.  Міцність і довговічність каркаса забезпечується міцністю і довговічністю матеріалів, з яких
            він виконаний, конструктивної схеми - тобто тим, як його елементи скомпоновані між собою, і тим, наскільки надійно
            вони захищені від впливу несприятливих факторів. На міцність каркасу впливає також спосіб з'єднання його елементів
            між собою.
                   Каркасні  конструкції  особливо  часто  застосовувались  у  середньовічних  містах  Західної  Європи.  Основою
            конструкції житла часто був дерев’яний каркас з розкосами для додаткової жорсткості – фахверк, котрий заповнювали
            глиною  чи  цеглою.  Зовні  фахверк  як  правило  не  закривали  облицюванням,  що  сприяло  розкриттю  конструктивної                                29
            сутності фахверкової споруди.
                   Кам’яний каркас застосовували у готичній архітектурі. Конструктивні елементи такого каркасу – ребра склепінь
            (нервюри),  похилі  арки  (аркбутани)  й  опірні  стовпи  (контрфорси).  У  результаті  вага  перекриття  і  зусилля  бокового
            розпору  передавались  через  систему  зв’язаних  між  собою  конструктивних  просторових  елементів,  що  звільняло  від
            навантаження  значні  частини  стін.  Стіни,  не  приймаючи  участі  в  роботі  конструкції,  виконували  лише  огороджуючі
            функції, що художньо підкреслювалось ажурним наповненням великих віконних пройомів - вітражами (Рис. 1.5.1.).
                   Розповсюдження  металу  й  залізобетону  та  винайдення  ліфта  в  кінці  XIX  століття  привели  до  створення
            багатоповерхових  споруд,  що  в  свою  чергу  значно  стимулювало  розвиток  сучасних  каркасних  систем,  які  зараз
            застосовуються  у  всьому  світі.  Сучасні  каркасні  конструкції  приводять  архітекторів  до  простих  і  довершених
            геометричних форм. Геометрія тут — родоначальниця  і основний принцип будівельного мистецтва, духовний зв'язок
            між архітектурним та  інженерним задумом.
   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34