Page 114 - 4507

процедура, на перший погляд, була досить примітивною: у великих котлах
гріли болотяну масу, наповнювали нею бочку й занурювали туди хворого.

Офіційно лікувальні властивості черчанських джерел були визнані
фахівцями лише на початку ХХ ст. У 1905 р. на Рогатинщині проводилися
великі військові маневри австрійської армії. Декількох українців, які були
серед лікарів, зацікавило нехитре обладнання для купелей в селянських
стодолах, а пояснення мешканців просто приголомшили. Не гаючи часу,
зразки води й грязі з черчанських джерел послали до Відня на аналіз.
Лабораторні дослідження показали, що місцеві джерела містять великі
домішки сірководню та придатні для лікування хронічних недуг суглобів,
особливо ревматизму, подагри, ішіасу, деяких жіночих захворювань.
Сенсаційним відкриттям зацікавилися віденські підприємці, які
запропонували сільській громаді вигідні умови - зобов’язавшись власним
коштом збудувати в с. Черче санаторій і через 27 років експлуатації передати
його в розпорядження громади. Однак, перша світова війна та нерішучість
сільської громади стали на перешкоді заснуванню купелі в селі. Після довгої
бесіди із селянами віденський лікар розпачливо вигукнув: «Розумні люди,
якщо не хочуть стати посміховиськом культурного світу, то не мають права
так легковажно відноситися до благ, якими можуть скористатися і вони, і їхні
нащадки!»
Про лікувальні властивості місцевих грязей від старожилів села у свій
час дізналися перші дослідники історії черчанського санаторію письменник
Микола Угрин-Безгрішний, редактор газети “Діло” Федір Федорців і відомий
український лікар Тит Євген Бурачинський. Колишній вчитель Рогатинської
гімназії і старшина українського війська Микола Угрин-Безгрішний у 1923 р.
відновив справу започаткування лікувальних купелей, відправивши зразки з
черченською гряззю та водою на аналізи до хімічної лабораторії університету
в Граца, а війт Василь Гладун, оформивши всі бюрократичні папери,
приступив до формування купелевого комітету, який міг би зібрати кошти та
побудувати лазню. На той час до активістів приєднався новий управитель
місцевою школою Петро Бігус, діяльний та розумний, колишній сотник УСС
та УГА. Наприкінці 1926 р. їм вдалося створити новий організаційний
комітет і зібрати майже 2000 американських доларів, що дало можливість
розпочати будівництво. Архітектор з Рогатина Роман Грицай
виготовив проект лазні на 18 кабін, у тому числі 14 – сірчаних і 4 –
боровинових.
Лазню, яку любовно називали лазянками, збудували протягом трьох
місяців (Рисунок. 2). Це була дерев’яна будівля, поверх якої красувався
бляшаний, з чотирма вентиляційними люками дах. Кожна кабіна мала вікно.
Комітет закупив спеціальний огрівальний котел, від якого трубами нагріта
вода подавалася до кабін. Воду брали з чотирьох джерел, які впорядкував
інженер Павло Волосєнко. Першим головним лікарем став медик з
Рогатина Рунге, якого всі називали “фізиком”.

113