Page 15 - 4438
P. 15

Рисунок 3.3 - Вулканічний нек (жерловина). За О. Заварицьким, 1956
                                                        а - план; б - розріз

                         Батоліт - це величезне тіло, складене з порід, які сформувались на значній глибині
                   в  умовах  високих  тисків  і  поступового  зниження  температури.  Площі,  зайняті  такими
                   тілами,  досягають  десятків  тисяч  квадратних  кілометрів.  Батоліти  мають  найчастіше
                   гранітний  склад.  Вони  розвинуті  переважно  в  осьових  виступах  складчастих  структур,
                   утворюючи  виходи  на  денну  поверхню  площею  в  десятки  і  сотні  тисяч  квадратних
                   кілометрів.
                         До  недавнього  часу  за  гіпотезою  Р.  Делі  батоліти  вважались  бездонними
                   плутонами, а механізм їх формування пояснювали як обвал покрівлі, глиби якої тонули в
                   магмі,  асимілювались  (перероблялись)  і,  таким  чином,  магма  прокладала  собі  шлях  у
                   вищі горизонти літосфери.
                         Дослідження  Г.  Клооса  показали,  що  деякі  плутони,  які  раніше  вважалися
                   батолітами,  представляють  собою  міжформаційні  лаколіти,  величезні  за  площею  і
                   відносно невеликої товщини.
                         Останнім  часом  встановлено,  що  формування  деяких  батолітових  тіл  може  бути
                   пов'язано  з  метаморфізмом,  який  проходить  у  глибинних  частинах  землі.  Очевидно,
                   формування  батолітів  може  відбуватися  в  різних  геологічних  умовах  і  через  те  термін
                   «батоліт»,  як  його  розуміли  раніше,  втрачає  своє  визначення.  Великі  гранітні  тіла
                   найчастіше називають масивами або плутонами.

                                            Форми залягання ефузивних гірських порід

                         Форми  тіл  ефузивних  порід  менш  різноманітні,  ніж  інтрузивних,  і  залежать  від
                   характеру  вулканічного  виверження,  від  ступеню  в'язкості  лави  і  від  рельєфу  земної
                   поверхні, на яку вилилась лава. Серед них найбільш поширені покриви, потоки, куполи і
                   піки.
                         Покриви  -  плоскі, майже ізометричні, ледь витягнуті вздовж головного напрямку
                   течії лави (рис. 3.4) . Вони формуються на горизонтальній або слабко нахиленій поверхні
                   в  результаті  виливання  лави  тріщинного  типу.  Покриви  часто  утворюють  численні
                   нашарування  у  вигляді  базальтових  плато  величезних  розмірів  (базальтове  плато
                                                                       2
                                            2
                   Колумбії  -  500  тис.  км ,  в  Сибіру  -  270  тис.  км ,  а  також  в  Індії,  Африці).  Товщина
                   покривів незначна - до 20-30 м, іноді сягає і тисячі метрів (в Ісландії до 3000 м).






                                                                                                             14
   10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20