Page 459 - 4304

а ізолюють дротом та виводять назовні, де через болтове з'єднання

приєднують до стінки резервуару. У разі потреби ланцюг
протектора в цьому місці розривають і включають низькоомний
амперметр. За зміною струму судять про роботу всіх протекторів.
Для вимірювання різниці потенціалів днище-підтоварна вода на

днищі встановлюють вимірювальний електрод, або спускають його
через оглядовий люк при контролі.
Сталеві резервуари можуть піддаватися ґрунтовій корозії і

корозії блукаючими струмами. Ґрунтова корозія залежить тільки
від корозійної агресивності ґрунту. Корозія, що викликана
блукаючими струмами, виникає через зовнішні електричні поля
поблизу шляхів електрифікованого залізничного транспорту, ліній

електропередач і так далі. Інтенсивність корозії під впливом
блукаючих струмів може у багато разів перевищувати
інтенсивність ґрунтової корозії: вона може зруйнувати днище

резервуару, наприклад за 1-2 роки.
Резервуари встановлюють на піщану подушку, яка ізолює
днище. Проте, через капілярне підняття вологи в порах піску

електроліт контактує з днищем і викликає його корозійні
руйнування. Навіть у середньо-крупному піску ґрунтова волога
зазвичай піднімається приблизно на 0,5 м. Збільшення пористості

піщаної подушки сприяє посиленню процесу аерації ґрунту і
виникненню пар диференціальної аерації, які посилюють корозійне
знищення днищ.
У зернистих і рихлих ґрунтах проникнення кисню до металу

може бути значно прискорене через фільтрацію атмосферних
опадів у ґрунт і коливання рівня ґрунтових вод.
Час, протягом якого днище резервуару може вийти з ладу,

коливається від 5 до 40 років. Така велика різниця в термінах
пояснюється різною корозійною активністю ґрунтів та продукту,
що зберігається. На солончакових ґрунтах у приморських районах,
в Середній Азії днища резервуарів виходять з ладу через 5-20 років

через проржавіння. При невисокій агресивності ґрунтів, наприклад,
в середній смузі через 20-40 років через ґрунтову корозію.
Киснева проникність до окремих ділянок днища неоднакова.

Тому край днища, доступ кисню до якого вільний, стає катодом і не
кородує. Далі на відстані 0,25-0,5 м від краю, де доступ кисню
затруднений, утворюється анодна зона у вигляді поясу шириною
від 1 до 2 м, підвладна найбільшій корозії (рис. 9.43).

459