Page 132 - 4275

використовують сталеві труби діаметром 35-50 мм (товщина стінок не
менше 3,5 мм) та кутники (40x40 та 60x60 мм) довжиною 2,5-3,0 м, а
також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм та довжиною до
10 м. У більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі
знаходяться у землі на глибині h= 0,5÷0,8 м (рис. 5.20). Вертикальні
заземлювачі з'єднують між собою штабою з поперечним перерізом не
менше ніж 4x12 мм або прутком з діаметром не менше ніж 6 мм за
допомогою зварювання. Приєднання заземлювального провідника до

корпуса устаткування здійснюється зваркою або болтами. Об'єкти, що
підлягають заземленню, приєднуються до магістралі заземлення
виключно паралельно за допомогою окремого провідника
(рис. 5.21, а,б).

Рисунок 5.20 – Схема розташування заземлювачів

Залежно від розташування заземлювачів стосовно устаткування,
що підлягає заземленню, розрізняють виносне (зосереджене) та
контурне (розподілене) заземлення. Перевага виносного заземлення
(рис. 5.21, а) полягає в тому, що можна вибрати місце розташування

заземлювачів з найменшим опором ґрунту (землі). Заземлювачі
контурного заземлення (рис. 5.21, б) розташовують безпосередньо
біля периметра (контуру) дільниці, на якій розміщене заземлювальне
устаткування. Це дозволяє вирівняти потенціали всередині контуру, а
відтак - знизити напругу доторкання та кроку. Тому більш
ефективним з точки зору електробезпеки є контурне заземлення.

Опір захисного заземлення в електроустановках напругою до
1000 В і потужністю понад 100 кВА не повинен перевищувати 4 Ом.
Ця норма обумовлена величиною напруги, яка виникає між корпусом
заземленого устаткування та землею у випадку пробою ізоляції, при
якій струм, що проходить через людину, якщо вона доторкається до
устаткування, є безпечним. Такою напругою замикання U з прийнято
вважати напругу до 42 В, а оскільки найбільший можливий струм

132