Page 67 - 4199

забезпечити цілісність небесного тіла, в ролі яких
виступає сила власного тяжіння, далі звана
самогравітаціей. Найбільш наочно виникнення
приливних сил простежується на прикладі системи
Земля-Сонце.
Приливна сила представляє собою результат
конкуруючого взаємодії сили тяжіння, спрямованої до
центру гравітації і спадної назад пропорційно квадрату
відстані від нього і фіктивної відцентрової сили інерції,
обумовленої зверненням небесного тіла навколо цього
центру. Ці сили, будучи протилежними за напрямом,
збігаються за величиною тільки в центрі мас кожного з
небесних тіл. Завдяки дії внутрішніх сил Земля
обертається навколо центра Сонця як ціле з постійною
кутовою швидкістю для кожного елемента складовою її
маси. Тому в міру віддалення цього елементу маси від
центру гравітації діюча на нього відцентрова сила
зростає пропорційно квадрату відстані. Більш детальний
розподіл приливних сил в їх проекції на площину,
перпендикулярну площині екліптики наведені на Рис.8.1.

Рисунок 8.4 - Схема розподілу приливних сил в проекції
на площину, перпендикулярну екліптиці. Тяжіє тіло або
праворуч, або ліворуч.