Page 31 - 4199

тропічних широтах: у Атлантичному океані - 37,5 ‰,
Індійському та Тихому океанах - 36,5 ‰. Велика со-
лоність цих зон пояснюється малою кількістю опадів та
значним випаровуванням (8 мм за добу), зумовленим
сухістю пасатних вітрів. У напрямі до екватора солоність
зменшується до 35,0 ‰, внаслідок переважання опадів
над випаровуванням.
Зональний розподіл солоності на поверхні океану
порушується морськими течіями. Це особливо добре
помітно в північній частині Атлантичного океану, де
теплі води Гольфстріму зустрічаються з волами
Лабрадорської течії.
Середня солоність поверхневих вод океанів різна.
Найбільшою вона є в Атлантичному океані - 35,4 ‰,
найменшою у Північному Льодовитому - 32,0 ‰.
Індійський та Тихий мають відповідно 34,9 ‰ і 34,8 ‰.
Солоність на поверхні морів може набагато
відрізнятися від солоності відкритого океану. Чим
більше море врізається в суходіл і чим менший його
зв'язок з океаном, тим більша різниця. Найбільшу
солоність мають Середземне (39 ‰) та Червоне (42 ‰)
моря. У Чорному морі солоність не перевищує 15-23 ‰,
у Балтійському 3-20 ‰. Така мала солоність цих морів
обумовлена не тільки ізольованістю від океанів, а й
впливом річкового стоку.

4.3 Типи стратифікації поля солоності

Умови, які визначають солоність на поверхні
океанів і морів, значною мірою зумовлюють характер
зміни солоності на глибинах. Зміну солоності з
глибиною називають стратифікацією.