Page 48 - 4173

3 РОЗПОДІЛ ЗЕМЕЛЬ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
3.1 Розподіл земель за формами власності, цільовим призначенням та

угіддями
3.1.1 Право власності на землю

Право власності на землю визначає ст. 78 Земельного кодексу України [14].
Право власності на землю – це право володіти, користуватися і

розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі

Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що

видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній

власності.

Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15

травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України),

земельні ділянки не повертаються.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на

поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси й багаторічні

насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку

розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки, на

висоту й глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших

будівель і споруд.

Суб’єктами права власності на землю є:

– громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;

– територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через

органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності;

– держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади,

на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на

підставі:

46