Page 38 - 4155

або за порядком їх номерів; свердловини, що бурять у
склепінні, – в центрі схеми, а ті, що на крилах, – на
периферійних частинах схеми.
Одним із основних елементів кореляційних схем є лінія
зіставлення, яку проводять для більш наочного зображення
зміни товщин відкладів, які корелюються. Лінією зіставлення
може бути покрівля або підошва пласта, яку умовно можна
прийняти за горизонтальну поверхню. При цьому має бути
сталою товщина як самого пласта, так і шарів, які
перекривають його. Не можна за таку лінію брати поверхню
неузгодження, краще пласт, який залягає нижче або вище цієї
поверхні. Лінію зіставлення проводять жирною рискою,
розрізи усіх свердловин вирівнюють по лінії зміни товщин
нижчезалягаючих порід, які стають добре помітними. Межі
одновікових шарів з’єднують прямими лініями, межі перерв
осадконагромадження – хвилястими. Оскільки на
кореляційних схемах відображають стратиграфічні одиниці,
літологічний склад пластів можна не показувати.
Якщо кореляційну схему будують за результатами
зіставлення великої кількості свердловин, кожну свердловину
можна відобразити не колонкою, а лише однією лінією. На
схемі проводять границі усіх пластів, а потім штриховкою або
кольором виділяють найхарактерніші з них. Однак
найоб’єктивнішу інформацію про результати кореляції
розрізів свердловин дають схеми, на яких показано геолого-
геофізичні розрізи (рис. 3.3). За такими схемами можна
отримати уявлення про розчленування пластів, їх
витриманість у межах площі.
Однією із автоматизованих програм, яка дозволяє
здійснювати побудову кореляційних схем є “Геопошук” [2, 3,
4]. Для побудови кореляційної схеми в АС “Геопошук”
необхідно викликати команду «Поля/Мастер полей», задати
свердловини для профіля та встановити відстань у міліметрах
(у планшеті) між свердловинами в профілі (рис. 3.4).
37