Page 14 - 4128

В результаті мінімізації, виходить :
S= P c P +X 22 P +X 11 P +X1X2Pm =
m c c
=( Pm+X2+X1)) P + X1 X2 Pm . (1.3)
c
Порівнюючи вирази (1.2) і (1.3), відзначимо, що
функція S = f(X1,X2,Pm,Pc) простіша, ніж функція
S=f 1(X1,X2,Pm). Схему, відповідну (1.3), пропонується
побудувати самостійно.
Отже, задача синтезу має звичайно декілька розвязків.
Для порівняння різних варіантів комбінаційних схем
використовують їх основні характеристики: складність і
швидкодію.

1.2 Характеристики комбінаційних схем

Складність схеми оцінюється кількістю
устаткування, що комплектує схему. При розробці схем на
основі конкретної елементної бази кількість устаткування
звичайно вимірюється кількістю корпусів (модулів)
інтегральних мікросхем, що використовуються в схемі. У
теоретичних розробках орієнтуються на довільну елементну
базу і тому для оцінки витрат устаткування використовується
оцінка складності схем за Квайном.
Складність (ціна) за Квайном визначається сумарною
кількістю входів логічних елементів у схеми.
При такій оцінці одиниця складності – один вхід
логічного елементу. Ціна інверсного входу, як правило,
приймається рівною двом. Такий підхід до оцінки складності
виправданий з таких причин:
 складність схеми легко обчислюється за булевими
функціями, на основі яких будується схема: для ДНФ
складність схеми дорівнює сумі кількості букв, (букві із
знаком заперечення відповідає ціна 2), і кількості знаків
диз'юнкції, збільшеного на 1 для кожного диз'юнктивного
виразу.
 всі класичні методи мінімізації булевих функцій
забезпечують мінімальність схеми саме в значенні ціни по
Квайну.
Практика показує, що схема з мінімальною ціною за
13