Page 13 - 33

Наступним етапом є програмування блоку вводу даних. Стосовно нашої
задачі в ньому повинен бути опис констант і ввід змінних вхідних даних. В

решті елементів (глава 2) необхідності немає.

Щодо констант, то в нашому випадку є тільки одна: це число . Для

опису цієї константи треба надати їй ім’я (ідентифікатор) і присвоїти числове

значення. Якщо назвати її РІ, то опис константи у програмі виглядатиме так:

25 PI = 3.14
Слід додати, що без цієї команди можна обійтись, якщо в

обчислювальному блоці замість ідентифікатора РІ підставляти число 3.14.

Ввід вхідних даних можна зробити кількома способами: звичайним

присвоюванням (як це робилося з константою), з допомогою подвійної команди

READ-DATA і командою INPUT.

Перші два способи передбачають виправлення усередині програми, тобто

для вводу нових даних треба викликати програму на екран, а саме - її частину

із вказаними командами, і замість існуючих даних ввести нові. Це порушує

один з основних принципів програмування: користувач не повинен бачити

програму під час користування, тим більше вносити в неї якісь зміни. Більш

того, комп’ютерна програма як інтелектуальна власність може бути взагалі

захищена від проникнення в неї. Тому надалі для вводу змінних даних ми
будемо користуватись в основному третім способом, тобто командою INPUT.

У найпростішому варіанті формат цієї команди включає саму команду і
перелік ідентифікаторів, значення яких передбачається ввести, може бути і

один ідентифікатор. Але виконання комп’ютером команди в такому варіанті
незручно для користувача, бо він бачить тільки зупинений миготливий курсор і

повинен сам збагнути, що в цьому випадку слід робити. Наприклад, яку

величину треба вводити, в яких одиницях.

Тому зручніше користуватись варіантом з додатковим текстовим

елементом, який виконує функцію підказки. Формат цього варіанту складається

з самої команди, тексту в лапках і після коми або крапки з комою

ідентифікатора (-ів). Для нашого прикладу це виглядатиме так:

13