Page 73 - 2585

Якщо розглядати зосередженість вулканів по частинах
світу, то найбільша їх кількість знаходиться в екваторіальній
зоні північної півкулі. В південній півкулі кількість діючих
вулканів значно менша.
Вивчення просторового розташування вулканів на
поверхні Землі показало, що їх формування і діяльність
пов'язані з визначеними регіонами. Це - орогенні рухомі зони
земної кори, в яких розвинуті глибинні розломи. Найбільшою
такою зоною на нашій планеті є побережжя та острови Тихого
океану, де вулкани утворюють, так зване, Тихоокеанське
вогняне кільце. На сході воно охоплює західне побережжя
Північної і Південної Америк; на заході - Нову Зеландію,
острови Фіджі, Соломонові острови до Нової Гвінеї, далі
простежується через Філіппіни, Японські та Курильські
острови до Камчатки.
Другою зоною підвищеної вулканічної активності є
Середземноморсько-Гімалайська смуга, яка простягається в
широтному напрямку через Альпи, на Апеніни, Крим і Кавказ,
аж до гір Малої Азії. В цій смузі розміщені діючі згаслі
вулкани Везувій, Етна, Ліпарі, Ельбрус, Казбек, Арарат та ін.
Третя смуга поширення вулканів - Атлантична, яка
простягається від Ісландії через Азорські та Канарські острови
до островів Зеленого мису. Одним з найбільших діючих
вулканів цієї зони є Гекла в Ісландії. Більшість вулканів цієї
смуги згаслі. Вони пов'язані, головним чином, з рифтовими
зонами - вузькими і витягнутими розколами та осіданнями
земної кори. Такими зонами є, наприклад, Східно-
Африканська рифтова система і Серединно-Атлантичний
хребет з розколюванням в осьовій зоні в межах Ісландії. До
пересічень поздовжніх і поперечних розломів притаманні
вулкани висотою понад 5000 м (Кенія, Кіліманджаро, Елгон та
ін.).
Магматичні гірські породи в земній корі мають
надзвичайно широке розповсюдження, а тому, вони сильно
впливають на формування рельєфу. Переважно вони поширені
у фундаментах давніх платформ і складчастих областей. В
платформовому чохлі вони слабо розвинуті або повністю

72